Втеча майстра Пінзеля - Володимир Львович Єшкілєв

— Отруїли? Чорнокнижники?

— Певно відчули небезпеку й вбили того, хто міг розповісти про їхні таємниці.

«Пан Ковальський» полегшено зітхнув. Тепер не треба було ризикувати життям у володіннях дикого старости. Він поставив до кута вітальні свій дорожній куфер і сказав:

— Я маю усе перевірити.

— Що тепер уже перевіряти?

— Маю наказ наших старшин дослідити коло знайомих єретика. Ми підозрюємо, що тут діяв не лише Хуан Хорхе Моліна.

— Jezus Maria! Ясно, що не лише. Але вони вже всі повтікали.

— Хто?

— Той фальшивий мальтієць, поет Гнояк, лицедії з грецького цирку, потім той смердючий єврей з Буданова. А московський принц щез ще раніше.

— Чимала була компанія.

— Кубло, пане Ковальський. Справжнісіньке пекельне кубло!

— Мені потрібно все це з'ясувати. Я можу зупинитися у Вашому домі?

— О ні! Я не ризикуватиму своєю репутацією, пане Ковальський, на таке навіть не сподівайтеся. Тут один юдей тримає заїзд, я дам Вам гроші на повний пансіон. Там добре готують завиванці й щотижня міняють постіль. До речі, я знаю, куди поїхав Гнояк.

— О, це дуже добре, вельможна панно, дуже добре, — сказав убивник, беручи до рук куфер. — Так де, Ви кажете, той юдейський заїзд?

[Підземне святилище в місці, яке втаємничені називають Elia, час невідомий]

Великий Ієрофант налив червоного вина до Чаші Граалю. Він по черзі дав відпити з неї всім присутнім. Одинадцятим у цій черзі був той, кого в Речі Посполитій знали як Мальтійського кавалера Анцо Фіаделлі.

За правилами Рубінової Церемонії всі, хто відпив з Чаші, мали мовчки покинути святилище й не розмовляти потім сім діб. Кавалер вийшов з підземелля і рушив пустельними пагорбами на північ. Десь у темряві чувся гавкіт шакалів.

Таємнича енергія Грааля наповнювала тіло і розум кавалера. Він немов торкався зірок, що палали діамантами на нічному небі. Минуле і майбутнє розкривали йому свої таємниці. Він чув ревіння вихорів на світанку галактики і бачив сяючу темряву, яка настане після завершення всіх закінчень. Він знав задуми володарів світу і дивувався спокоєві святих відлюдників. Він радів красі янголів і співчував демонам. Він відчував утому пірамід і радість білого слоненяти, народженого в джунглях Сіаму. Якоїсь миті чийсь звільнений від тілесної оболонки розум торкнувся його свідомості.

«Хто ти?» — спитав він, не розкриваючи уст.

«Ти мене знав», — ніби щось перейшло з холодного боку Всесвіту на його теплу сторону.

«Це ти, Майстре?»

«Ти мене знав».

«Як тобі ТАМ?»

«Є Третя Свобода».

«Яка вона?»

Відповіді не було. Тільки щось майже невідчутне знову покинуло теплу сторону Всесвіту і відійшло туди, де немає ані тепла, ані холоду.

Івано-Франківськ, 30 травня 2007 року

Перелік помилок друкованого оригіналу, помічених та виправлених верстальником електронної версії

Стор. 21: Він часто розповідав юній дружині про розкіш паризьких салонів часів (Регенства =>) Регентства.

Стор. 28: На трикутних (тяцях =>) тацях волого виблискували свіжі овочі і фрукти.

Стор. 28: З пивниці принесли охолоджені іскристі вина у пляшках, встромлених до срібних відерець з покришеною (півальною =>) підвальною кригою.

Стор. 48: — Клятий юдей, всі ці (срібнякі =>) срібняки обрізані, немов його родичі, — бідкався пірат.Стор. 71: У країні Бактрії, яка знаходиться в неприступних горах між Північною Карманією, Аріаною і Тураном, грифи (ніби то =>) нібито охороняють багатющі золоті копалини.

Стор. 72: Географ Полікарп (повідомлає =>) повідомляє, що грифи можуть злягатися з кобилами і мати від них нащадків.

Стор. 72: Повідомлення Гонората про те, що грифи були особливими істотами, (присяченими =>) присвяченими Аполону, наводить на думку, що живих грифів, або ж реліквії, виготовлені з їхніх трупів, мешканці давньої Гіпербореї використовували у містеріях та відправах на честь небесного божества Дангара (Танхери), якого античні ерудити, традиційно схильні до всеможливих екстраполяцій і порівнянь, зазвичай ототожнювали з Аполоном і Мітрою.

Стор. 77: Поява ще однієї потворки з простягнутою рукою не (привернуло =>) привернула уваги завсідників.

Стор. 80: На подвір'я (заїзжджав =>) заїжджав цілий кінний поїзд — вершники зі смолоскипами, карети, ще й ще карети.

Стор. 82: З карети на все (підвір'я =>) подвір'я пахло зовсім не єгипетськими парфумами.

Стор. 102: А в них (тактат =>) трактат викупив за цілий мішок золотих дукатів Сьомий Великий Магістр Попередників Бертран де Бланфор, котрий жив у часи Папи Адріана Четвертого.

Стор. 123: На Львів з північного заходу наступали сірі авангарди (ранної =>) ранньої осені.

Стор. 130: Йому було (вісімдесять =>) вісімдесят вісім років, коли він помер.

Стор. 130: Інші красиві й дуже молоді дівчата теж намагалися зігріти його, але марно: прутень старого графа піднімався лише (назустіч =>) назустріч моїм губам і моєму лонові.

Стор. 172: Зокрема, у відомих «Листах Алкефона» згадуються священні троїсті шлюби дівчат в ім'я Деметри Елевсінії, (давньоелілнської =>) давньоеллінської богині таємних посвят.

Стор. 182: Лікарський консіліум не вніс ясності у природу захворювання.

Стор. 191: Якоїсь миті чийсь звільнений від (телесної =>) тілесної оболонки розум торкнувся його свідомості.

Стор. 191: Відповіді не (будо =>) було. 

Отче мій (італ.) — тут і далі примітки автора.

Розкаяний майже невинний (лат.).

Майстри, що виготовляють опудала тварин.