Втеча майстра Пінзеля - Володимир Львович Єшкілєв

— Це те, про що нам не встиг тоді розповісти Цивілій.

— Я подбаю про цю таємницю, присягаю Вам. А коли Ви одужаєте, мій друже, ми разом з Вами відправимося на пошуки Граалю.

— Навряд чи, кавалере. Шкода, що я вже ніколи не побачу моря…

[Вулиця За Святим Мартином, м. Львів, ранок 21 серпня 1761 року від Різдва Христового за новим стилем]

Учня пірата покликали до отця Тобіаса ще до сходу сонця. За тиждень послушницького життя учень схуд, вилиці напнули шкіру під його очима. М'яке біле волосся щільно вкрило підборіддя того, хто називав себе багатьма іменами, з котрих жодному не вдалося причепитися до нього надовго.

Отець Тобіас уперше прийняв убивника в своєму кабінеті, заставленому темними книжковими шафами. Над його троноподібним кріслом висіла стара гравюра, що зображала Єрусалим. Купол Скелі і Місто Давидове на гравюрі були зображені так, як їх бачили прочани з терас Оливної гори. Убивник впав на коліна перед різьбленими тумбами величезного дубового столу.

— Підведися. Настав твій час, сину мій, — сказав Тобіас. — Вірна нам людина з Бучача готова допомогти тобі. Ця людина має там вплив і владу.

— В тому Бучачі, святий отче, владу має тільки одна людина — Канівський староста Потоцький. А він оголосив себе покровителем єретика.

— До того дикого старости, сину мій, ми теж доберемося, прийде час. А наша людина є вельможною панною, доброчесною дівицею, яка сповідує вчення святого праведного Якова Афраата, котрий прославив незайманість серед мирян. Вона має великий будинок, де у підвалі можна буде спокійно, неквапно допитати єретика про те, що він ховає. Ця вельможна дівиця має надійних слуг, які допоможуть тобі схопити єретика, зв'язати і доставити до будинку дівиці.

— Схопити? — із сумнівом перепитав убивник. — Так відразу ж підніметься рейвах. Містечко маленьке, це ж не Львів. А гайдуків Потоцького не зупинять чесноти Вашої вельможної конфідентки…

— Ми вже витратили на цю справу людей, сили, час і гроші. Ми не винні, що Бомбара з'їхав з глузду від зажерливості. Ти мусиш докінчити справу. Ти мусиш відомстити за брата Станісласа.

— Якби того Пінзеля якось виманити з Бучача…

— Роби те, що вважаєш за потрібне, сину мій. Дівиця дасть тобі стільки грошей, скільки буде треба. Вона багата й віддана нашій справі. Але пам'ятай: жодна жива душа не повинна дізнатися про те, що тобі розкаже єретик під час допитів. Тільки ти допитуватимеш єретика. На самоті. А потім він мусить замовкнути.

— Зрозуміло, святий отче.

— Дівиця також писала нам, буцімто вже переконала кількох тамтешніх священиків, що Пінзель — єретик і чорнокнижник. Ці священики потім пояснять людям, що нагла смерть такої людини є покаранням від Бога. А ти залишиш Бучач відразу після допиту. Ми подбаємо про твою безпеку, сину мій.

— Мені потрібні спеціальні знаряддя для допитів, нова зброя і документи.

— Йди тепер до брата Миколая, в нього отримаєш усе необхідне. Отримаєш подорожню на ім'я Сигізмунда Ковальського, вільного шляхтича. Нехай брат Миколай підбере тобі пристойний одяг. Вийдеш звідси через підземний хід і будеш обережним.

— Я все зроблю. Благословіть, авво.

— Мир тобі, сину мій, — Тобіас підвівся і склав пальці для благословення. — Нехай Сила Божа буде з тобою, благословен же будеш во всіх починаннях в ім'я Отця, Сина і Духа Святого.

Уві сні він таки побачив море. Тепле море Півдня, на березі якого він народився і яке встиг забути. Воно було кольору синього агата, кожну хвилю його просотувало свіже ранкове сонце, а світло грало в серпики на гребінцях хвиль і сліпило очі. Дув легкий вітерець. Тіні здавалися різкими і чорними, як це буває лише на Півдні. Майстер ішов берегом до Сходу, і його босі ноги загрібали гарячий пісок, дрібні мушлі і висохлі водорості. Йому легко дихалося. Він був спокійний. Назустріч йому вийшли Дівчина і гриф.

Дівчина була сліпучо гарною. Її золотаве тіло випромінювало власне світло, а довге волосся підкорялося вітрові. Гриф блищав на сонці сріблястою лускою, а крила його огортало райдужне пір'я. Дві Свободи підійшли до Майстра. Гриф заклекотів по-орлиному. Дівчина всміхнулася Майстрові і сказала:

«Він каже Вам, що йому добре у новій шкірі».

Гриф подивився Майстрові в очі. Його око було чорне і глибоке, немов безодня Всесвіту. В тій безодні щезали події і справи, біль і радість. Навіть спокій щезав у тій безодні. Заглянувши до неї, Майстер зрозумів малість свою і свою велич.

І здобув рівновагу.

Дві Свободи пройшли повз Майстра, він довго дивився, як вони йдуть до обрію, освітлені сонцем.

Коли він знову обернувся до Сходу, то побачив три людські постаті. Вони наблизилися. Він упізнав Цивілія, Меретина і Мрага. Мраг був одягнений у сірий плащ, підбитий рудими лисицями, а на Цивілії і Меретині неземною білизною сяяли лицарські мантії Тамплієрів.

«От ми усі знову разом, як тоді, у Празі», — сказав Цивілій і обняв Майстра. Він відчув, яка колюча в Прецептора борода.

«Куди прямуєш, брате?» — спитав Меретин.

«До Сходу».

«Тут тільки Вічний Схід, брате. Іншого Сходу тут немає».

«А мені туди можна?»

«Ми тебе проведемо, брате, й свідчитимемо про тебе перед Престолом Предвічного Майстра», — сказав Цивілій.

«Тоді ходімо».

Й усі четверо рушили туди, де ставало сонце.

[Будинок дівиці Теодорини Мантшиковської, м. Бучач, Подільське воєводство, ніч на 27 серпня 1761 року від Різдва Христового за новим стилем]

— Ви запізнилися, пане Ковальський, — суворо повідомила Чорна Ворона вбивникові. — Єретик Моліна-Пінзель позавчора помер.

— Як це сталося?

— Кажуть, що його отруїли чорнокнижники на банкеті в удови Тичковської, знаної курви, збоченки і єретички.