Втеча майстра Пінзеля - Володимир Львович Єшкілєв

Присутні розреготалися, а обличчя юнака, що супроводжував Зуба, вкрилося червоними плямами.

В останній з живих картин, що була присвячена любовним пригодам Царя Соломона, радикально звільнена від одягу Карбонадо грала роль Цариці Савської, й усі присутні змушені були одностайно визнати, що врода акробатки надзвичайна, рідкісна і досконала. Сіромська навіть підбігла до живої картини, щоб зблизька роздивитися поміжніжжя акробатки.

— Божественні форми! Діана і Венера в одному тілі! — визначила вона.

Анна Стефанія просяяла й навіть дозволила Сіромській поцілувати Карбонадо в губи. Та, під схвальні вигуки товариства, обцілувала усе.

— Пане Пінзелю, — голосно звернулася вельможна лібертенка до скульптора, — я тут і зараз, при всьому присутньому панстві, замовляю Вам статую Карбонадо з білого мармуру в повний зріст! Я хочу увіковічнити цей шедевр Всемогутньої Природи! Така краса заслуговує на Вічність!

— Віват ясновельможній! — вигукнув пан Ондзер і всі підхопили його вигук. 

— Скільки ж то коштуватиме така статуя? — спитав в Пінзеля радник Сімакович. 

— Залежно від якості мармуру. 

— А приблизно?

— Кілька тисяч злотих.

Гості перезирнулися. Тепер настав час тріумфу Пінзеля. До столу на знак Яблоновської служки підкотили платформу з його шедевром. Білий вісон сповз з «Двох Свобод», і Майстра огорнули оваціями. Гриф і дівчина знову підкорили глядачів. «Яка краса, яка грація!» — вигукувала Сіромська, підстибувала й аплодувала. Її чоловік нахилився до Пінзелевого вуха і сказав:

— Наступне замовлення Вам буде від мене.

— Яка глибока символіка! — висловила своє остаточне захоплення Анна Стефанія. — Я поставлю цю статую у своєму будуарі.

Раптом Пінзель почув тихий голос мальтійця:

— Ви таки мали рацію, Яне. Вічності спекотно в оселі Хаоса.

Цієї миті з чаркою підвівся Сіромський і оголосив тост:

— Шановне панство! Бачимо, що сьогодні воскресла велич давнього світу, явивши нам нового Фідія (Сіромський повів чаркою в бік Пінзеля) та нову Сапфо[58] (вклонився ясновельможній), вип'ємо ж за плідне й глорифікантне з'єднання Краси й Майстерності, що явить світові таку статую, яка славою своєю переважить Венеру з Мілосу і «Давида» Мікеланджело!

— Глорія! — підтримали гості.

— О яке вдале й доречне порівняння ясновельможної з великою Лесбійкою! — зауважила Сіромська. — Я дивуюся, чому серед живих картин, що ми бачили, не було «Сапфо й Анакторії[59]»? Якби ця юна італійка Карбонадо явила нам образ ніжної Анакторії, я б не погордувала взяти на себе роль Сапфо.

— Наш друг Комаровський запитав би Вас, пані, чи доречно для правдивої шляхтянки з доброго роду оголеною та намащеною представлятися у живих картинах, — пожартував Зуб.

— Ми всі служимо Красі і Природі, — відповіла Сіромська. — Все натхненне Природою — доречне. Я знаю, що тіло моє молоде, прекрасне і звабливе. Я не боюся показати його Вам, навіть поряд з видатними принадами Карбонадо. До речі, кавалере, — звернулася вона до Анцо, — ви як відомий знавець давньої поезії могли б нам прочитати щось із Сапфо? Кажуть, Ви написали цікаві коментарі до поем Лесбійки?

— Так, чарівна пані, написав. Мене зацікавили порівняння, які зустрічаються в поезіях Сапфо.

— О, як цікаво! — зааплодувала Сіромська.

— Сапфо, наприклад, порівнює молоду дівчину з колісницею.

— З колісницею? — здивувався Ланський.

— Коли в дівчини довгі ноги, то таке порівняння вдале! — розсміялася Сіромська. — Трійко жеребців якраз уміщується між двома її ніжними голоблями.

— В давньогрецьку квадригу запрягали чотирьох, — нагадав дружині Сіромський.

— Треба спробувати, дорогенький, — Сіромська погладила чоловіку лисину. Зуб і Ланський зареготали.

— Ще одне цікаве порівняння, — продовжив мальтієць. — Сапфо порівнювала любовну жагу зрілої жінки до юної дівчини з містеріями зніяковілого тяжіння Землі до свіжості молодого Місяця.

— Невже так було, кавалере, — спитала Анна Стефанія, — що так званий любовний «філотос» лесбійок часів Сапфо передбачав навіть спільне кохання трьох дівчат, так би мовити, «а trois»?

— Такі свідчення існують, ясновельможна. Зокрема, у відомих «Листах Алкефона» згадуються священні троїсті шлюби дівчат в ім'я Деметри Елевсінії, давньоеллінської богині таємних посвят.

— Ці містерії слід негайно відродити, — запропонувала Сіромська. — Ми з Карбонадо та ясновельможною вступимо в троїстий шлюб й утрьох станемо Великими Жрицями Деметри. А пан Пінзель побудує для нас храм богині.

— Я не дам тобі розлучення, — сміючись, зауважив її чоловік.

— Одне одному не заважає. Ти теж будеш жерцем, мій котику. А в еллінської Деметри були жерці-чоловіки, кавалере?

— Здається, тільки кастрати.

— О, яке доречне співпадіння! Мій чоловік — старий імпотент. Це майже те саме, що кастрат, правда ж дорогенький, — Сіромська цьомнула чоловіка в щоку.

— Лишилося запитати в Карбонадо, чи вона погоджується на посвяту в жриці, — підтримала Сіромську лібертенка.

— Так покличте її!

За кілька хвилин акробатка приєдналася до товариства. Вона знову була у тій прозорій накидці, в якій подавала магові келих і череп. Накидка не приховувала жодної з принад Карбонадо. Пан Бальманський, по праву руку від якого посадили акробатку, нервово засовався, а його дружина втратила настрій.

— Дівчинко, — звернулася до Карбонадо Сіромська, — чи готова ти вступити зі мною і ясновельможною в троїстий Деметрійний шлюб?

— Я буду там, де буде моя ясновельможна пані.

— Віват! — вигукнула Сіромська і зобразила пафосну фігуру. — Ми втрьох відродимо містерії Деметри! Я замордую Вас коханням, о мої наречені панни, о мої жриці! О, мої чарівні наречені, мій клітор вже напружився й зволожився, наче жрецький жезл, занурений у вівтарний мед.

— Мені вже страшно, — Яблоновська кумедно закотила очі.

— Тортури ці будуть солодші за мед. Солодші за шербет і халву, — проспівала Сіромська адажіо з модного міньйону й отримала належну овацію.

— Яка у Вас талановита дружина, — зробив Сіромському комплімент Зуб.