Втеча майстра Пінзеля - Володимир Львович Єшкілєв

— Корпус творів святого Діонісія визнано канонічним за часів святого Римського Папи Григорія Великого.

— Це добре. І як ці достойні мужі тлумачать сутність зла?

— Все суще, пише святий Діонісій, створено Богом для Себе, себто для блага і блаженства, для миру і краси. Бог створив усе таким чином, щоб усе прямувало до Нього, з'єднувалося з Ним. Навіть на останніх кордонах небуття ми бачимо здійснення цієї Божої волі. Всі лінії світу сього та інших світів, немов зворотні радіанти, сходяться до єдиного центру. Бог, відповідно, не може бути причиною зла. Благо завжди породжує лише благе. Тому зло не має власного самобутнього сущого. Воно має лише «втратний» сенс, воно є зменшенням, згіршенням, відокремленням. Зло існує не само в собі, а паразитує на іншому бутті і є чимось випадковим для буття. Не може бути чистого зла, «самозла». Навіть демони не злі за природою своєю. В них є щось позитивне — буття, рух, життя. Зло — це псування. Це зіпсуте творіння Всеблагого. Це розлад, хаос, атапсія. Тут Діонісій підходить до самої суті зла — de malorum subsistentia — до останньої долі зла. Він каже, що на шляху безконечного розпаду, змішання неподібного, зло — при викупленні часів Господом нашим Ісусом Христом — таки зіллється з повнотою буття і щезне яко зло…

— Щезне само собою?

— Так, вельможна панно.

— Jezu! То, по-Вашому, отче, ми не повинні докладати зусиль, борючись зі злом?

— Повинні, панно, повинні. Але завжди пам'ятаючи, що ми йдемо не на війну із самобутньою силою Всесвіту, а лише допомагаємо добрим за природою Божим творінням звільнитися від тимчасової зіпсутості.

— То демони тимчасово зіпсуті?

— Для Господа й сто тисяч років є тимчасовістю.

— Я не хочу чекати сто тисяч років.

— А чого ж Ви хочете, вельможна панно?

— Я хочу, отче, щоб чаклуни, юдеї та демонолюбці, яких гуртує навколо себе затятий єретик Пінзель, разом із ним отримали покарання ще за свого земного життя.

[Зала Оргій у палаці Анни Стефанії Яблоновської-Тичковської, селище Княгинин-Бичів, пізній вечір 15 серпня 1761 року від Різдва Христового за новим стилем]

Після колекції корсетів лібертенка запропонувала гостям нову розвагу. В Залі Оргій, яку навмисно для цього задрапували чорною тканиною, їх чекав таємничий гість Яблоновської — маг Паскуалес, мандрований містик, слава якого в середині XVIII століття стала всеєвропейською. Маг розповідав, що отримав посвячення у найвищі ступені гностицизму від самого Верховного Ієрофанта в Єгипті. Як цей славетний маг прибув до палацу й де він ховався від цікавості його мешканців, залишилося нез'ясованим.

До гостей Паскуалес вийшов у білому жрецькому одязі із золотим Колесом Фортуни на грудях і білим жезлом, який увінчувало золоте зображення єгипетського хреста. Він всівся на високому позолоченому троні і мовчки чекав, поки одягнені молодшими жрицями наложниці ясновельможної обкурювали його східними пахощами та обкидали квітами. Це дійство, повідомила пошепки присутнім Анна Стефанія, носило назву «Відкриття брами Фів». Церемонія проходила майже у темряві. Тільки трисвічник Верховної Влади горів перед троном Паскуалеса.

Під час церемонії Пінзель нишком підглядав за реакцією кавалера Анцо. Незворушний мальтієць не виказував жодної емоції від видовища, у той час, коли всі інші гості витріщалися на мага і перешіптувалися. При кінці церемонії до зали зайшла одягнена в прозору накидку Карбонадо з високим келихом у лівій і черепом у правій руці. Голову акробатки прикрашала золота діадема. Величною ходою вона тричі обійшла трон Паскуалеса, стала перед ним на коліна і простягла магові келих і череп.

Паскуалес залишив трон, прийняв з рук Карбонадо означені предмети і зловісним низьким голосом закликав до зали могутнього Архангела Метатрона. Він тричі повторив заклик, скропив череп вином з келиха і встановив його на троні.

Потім маг розпочав здійснення ритуалу, який відомий усім кабалістам як Мінорний Ритуал Пентаграми. Перший етап ритуалу (творення Кабалістичного Хреста) Паскуалес провів за традицією давнього німецького Ордену «Rosae Rubeae et Aurea Crucis».

Він узяв у праву руку сталевий кинджал, став обличчям до Сходу, доторкнувся кинджалом до чола і сказав: «АТО». Потім руків'ям кинджала доторкнувся до грудей Карбонадо і промовив: «МАЛКУТ». Потім доторкнувся до правого плеча вістрям кинджалу і сказав: «ЙВЕ-ГЕБУРА». Потім до лівого і сказав: «ЙВЕ-ГЕДУЛА». Наостанок він з'єднав руки перед собою і проголосив: «ЛЕ-ОЛАМ» («Во віки вічні!»)

Як тільки маг закінчив ритуал, Залу Оргій заповнили хаотичні звуки, сухі і клацаючі. Немов до неї залетіла зграя величезних невидимих жуків. Пінзель відчув, що у кінчики його пальців вдаряють крихітні блискавки. Прозора мантія Карбонадо напнулася, немов дзвін і, здавалося, сяяла блакитним світлом. Тканина, якою були завішані стіни зали, тріпотіла, розбурхана незнаними енергіями.

«Метатрон, це Метатрон!» — зашепотіли перелякані гості. Юні подружки пана Ондзера заплакали. Жінка Бальманського знепритомніла, сестра Ланського впала на коліна, шепочучи молитви. Раптом Стася дико заверещала. В її руці блиснуло тонке лезо, вона кинулася в бік Карбонадо. Маг цієї миті продемонстрував неймовірну спритність. Він стрибнув назустріч Стасі і перехопив її руку, озброєну ножем. Дівчина скрикнула, ніж випав з руки, що безсило повисла. Слуги Яблоновської підхопили молоду Тичковську під пахви і винесли геть.

Паскуалес показав жестом схрещених рук, що припиняє подальше здійснення ритуалу. Пінзель, шокований вчинком Стасі, так і не зрозумів, куди потім зник маг. Перестрашені і збуджені гості мовчки вийшли з темряви до розкішно освітленої Дзеркальної зали, де на них вже чекали щедро накриті столи. Скульптор наблизився до кавалера і спитав:

— Анцо, Ви мені поясните, що то було?

— Не зараз, Яне, не зараз, — відповів кавалер, дістаючися столу. Не чекаючи служки, він налив собі чималу чарку горілки й випив її одним духом. Пан Бальманський зробив так само.

— Ця прикра пригода, — голосно промовила господиня дому, — не завадить нашому святові. Стася останні дні була сама не своя. Бідолашне дитя! Зараз їй зроблять кровопускання, а завтра до неї закличемо лікаря Венгеля.

— Jezu! Він зламав панні руку! — вигукнув Комаровський.