Книги Якова - Ольга Токарчук
На Хануку Володар сам запалив свічки, але заборонив молитися по-єврейськи. На Йом-Кіпур велів співати і влаштував танці, як в Іваному та у ще давніші часи.
До себе на ніч Володар просить Віттель Матушевську: вона саме приїхала з Варшави, де гостювала в дітей. Яків радіє її приїздові, велить поголити його, підстригти, підрізати нігті на ногах. Віттель біжить до нього від самих дверей і падає перед ним навколішки, а він піднімає її та обіймає. Віттель шаріється, як півонія. Не менш сердечно Яків вітається й з її чоловіком Матеушем.
Коли Ева Звєжховська захворіла, Віттель узяла на себе її обов’язки і тепер упевнено керує домом. Заганяє молодих і надто бравих після муштри чоловіків працювати в саду, полоти бур’ян, який витикається з-поміж каменів на подвір’ї, прибирати кінський гній, над яким кружляють хмари мух. Домовляється з водовозом, щоб доставляв більше води, організовує квашення огірків у великих бочках. Віттель — єдина, кому Володар дозволяє звертатися до нього з легким докором. Їй можна навіть образитися на Якова — як тоді, коли вона дорікнула йому, що той парує їх на ніч так, аби було добре чоловікам, а не жінкам.
— А ти як зробила б? — питає Яків. — Мені підказує Бог.
— Можна уважніше придивлятися, хто до кого відчуває потяг, хто симпатизує одне одному, а хто — ні. Якщо сформувати пару з людей, які одне одного ненавидять, це принесе лише сором і страждання.
— Тут ідеться не про приємність, — пояснює їй Володар. — Вони мають переламати себе й відкритися одне одному. Стати одним цілим.
— Чоловікам легше «переламати себе» — як ти це називаєш, — ніж жінкам. Жінки після такого почуваються жахливо.
Він дивиться на неї уважно, збентежений тим, що вона сказала.
— Дозволь жінкам казати «ні», — додає Віттель.
Яків відповідає:
— Але ти цього не розбалакуй, бо тоді їхні чоловіки велітимуть їм казати «ні».
Помовчавши, Віттель каже:
— Жінки не такі дурні. Вони радо йдуть з іншими чоловіками… Багато з них лише чекають дозволу. Але вони й без дозволу це зроблять. Так завжди було й буде.
Після повернення з Просніца Якову знов стає гірше. Віттель Матушевська стверджує, що то все — через зловживання тутешніми гермелінами, місцевими сирами, що їх Володар споживає підігрітими у великих кількостях. Жоден шлунок того не перетравить, бідкається Віттель. Але цього разу повертається болюча грижа. Внизу живота, майже в пахвині, з’являється потовщення, вистромлюється з живота. Воно було в Якова ще в Іваному. Віттель і жінки, які прислуговують Якову вдень або вночі, схвильовано розповідають, що у Володаря — два прутні. У кухні шепочуться, що другий прутень з’являється напередодні чогось важливого. Жінки хихочуть, шаріються.
Грижу, від якої, кажуть, немає ліків — можливо, вона є видимим благословенням, — Яків лікує сам. В його улюбленому лісі під Брюнном є гайок, у якому Володар вибирає молодий дубок, велить його розпиляти уздовж навпіл, відтак викрешує вогонь і кладе туди камінь та надпалену губку. Потім обмотує це все тонкими галузками і каже всім іти геть. Так робить кілька разів, і грижа зникає.
У той самий час Яків посилає до Відня по Еву і привозить одного художника, який спеціалізується на мініатюрних портретах. Наказує тому написати три. Ева позує, незадоволена, що задля цього її привезли з Відня, а цісар же міг будь-якої миті її викликати. Мініатюрки було вислано братам до Гамбурга й Альтони разом із проханням про фінансову підтримку для двору та самої панни, що перебуває при цісарському дворі (на цьому Яків наказав багаторазово наголосити).
Під час вечірніх лекцій, які часто тривають до глибокої ночі, Яків спершу розповідає байки й історійки, а потім починається серйозніша частина. Слухачі сидять на всьому, на чому лише можливо: старші — в кріслах, на диванах і лавах, що їх принесли з їдальні, молодші — на турецьких подушках, якими вмощена вся долівка. Деякі слухають не надто уважно, мандрують кудись думками, і лише вряди-годи їх вириває із замріяності чиєсь немудре запитання або раптовий вибух сміху.
— Ми маємо зробити три кроки, пам’ятайте, — починає Володар.
Перший крок — то хрещення, другий — вхід у Даат, третій — царство Едому.
Останнім часом Володар найохочіше говорить про Даат, що гебрайською означає «з н а н н я»: найвище знання, таке, яким володіє Бог. А проте воно може відкритися людині. Ще Даат — то одинадцята Сефіра всередині Дерева Сефірот, і її ніколи ще не пізнала жодна людина. Той, хто йде з Яковом, іде просто до Даату, і коли досягне його, все буде скасоване, навіть смерть. Це буде визволенням.
Єнджей Дембовський під час лекції роздає аркуші з зображенням Дерева Сефірот. Йому таке спало на думку нещодавно, і він радіє, що й до них дійшли ці сучасні, прогресивні методи навчання. Завдяки картинкам слухачі можуть легко уявити, де розташоване спасіння в загальній структурі буття.
Про потяг до таємничих експериментів із матерією
Томас фон Шенфельд, який після смерті батька разом із родиною вклав гроші в заморську торгівлю, нарешті отримує перші прибутки. Кілька разів на рік він їздить до Амстердама й Гамбурґа, буває і в Ляйпциґу і звідусіль повертається з вигідними угодами. Його брати заснували у Відні невеликий банк і позичають гроші під проценти. Ще Томас за завданням цісаря вишукує якусь інформацію про Туреччину, не зовсім відомо навіщо, але в цій справі з радістю та вдячністю користується широкими контактами свого дядька, Якова Франка.
Яків часто кличе його листами; позичає через нього гроші у віденських банках. Томас привозить векселі. Переконує Якова, щоб той клав отримані з Польщі гроші на рахунки під проценти або мудро інвестував — замість того, щоб тримати їх у бочках в підвалі, як того хочуть Чернявська з чоловіком (вони тепер є скарбниками двору).
Але найдивовижнішими епізодами цієї незвичайної любові між дядьком і небожем є дивні візити «братів», як їх називає Томас: багатих віденських промисловців Ефраїма Йозефа Гіршфельда та Натана Арнштайна, банкіра Бернарда Ескелеса, якого взагалі не цікавлять гроші, а також одного друкаря, який є графом і хрещеним батьком Томаса фон Шенфельда. Саме цей граф невдовзі подбає про шляхетський титул для свого хрещеника.
Поки що Томас використовує «фон» незаконно, переважно тоді, коли виїжджає до Німеччини або Франції. Але водночас за його сприяння розпочалося листування у справі баронського титулу, якого домагається Яків Франк. Тут, у Брюнні, він використовує прізвище Добруцький — для цього є всі
