Книги Якова - Ольга Токарчук

28

Ашер у віденській кав’ярні, або «Was ist Aufklärung?». Рік 1784-й

«Was ist Aufklärung?»[147]

Чай з Китаю, кава з Туреччини, шоколад із Америки. Все в них тут є. Столики стоять густо, біля них — гарні стільці з гнутого дерева, вигадливі, на одній ніжці. Вони приходять сюди з Ґітлею-Ґертрудою, замовляють до кави солодкий тортик, який їдять маленькими ложечками, повільно, смакуючи кожен шматок. Шоколад вибухає в роті істинною насолодою, від якої картина за вікнами наче розмивається. Кава повертає різкість бачення. Вони мовчки завершують цю війну стихій у людському роті й сидять, спостерігаючи за натовпом, який вирує біля катедри святого Стефана.

На полиці біля входу лежать газети: це нова мода, яка, кажуть, прийшла сюди просто з Німеччини й Англії. Можна взяти газету й сісти собі за столиком — краще біля вікна, де найбільше світла, інакше доведеться читати при свічках, а це погано для зору. На стінах висить багато картин, але через напівтемряву на них важко щось роздивитися, навіть удень. Гості часто підходять до полотен із ліхтарем і милуються пейзажами та портретами в його мерехтливому світлі.

Чудовим доповненням до всього є радість читання. Спершу Ашер спрагло читав газети від букви до букви, а тепер уже знає, де шукати найцікавіше. Шкодує, що не знає французької: треба вивчити, бо сюди привозять і французькі видання. Йому вже майже шістдесят, але розум у нього гнучкий і ясний.

«Існує незліченна кількість точок зору, за допомогою яких можна показати як матеріальний світ, так і світ ідей, а кількість можливих засобів передати людське знання така ж велика, як і кількість отих точок зору», — читає він у перекладі німецькою. Це слова такого собі Дідро. Нещодавно він із захватом гортав «Encyclopedie».

Ашерові Рубіну пощастило. Коли після виїзду зі Львова вони з Ґітлею опинилися тут, у Відні, Ашер забажав, щоб до реєстраційних книг його вписали під новим прізвищем: Ашербах. Його нові імена — Рудольф та Йосиф; мабуть, це походить від імені молодого цісаря, чия жага знання так йому імпонує. Ґітля ж стала Ґертрудою Анною. Родина Ашербахів тепер живе в солідній кам’яниці на Альте Шмідеґассе. Ашербах і далі є окулістом; спершу лікував місцевих євреїв, але невдовзі його клієнтура розширилася. Лікує катаракту, підбирає окуляри. Має й крамницю оптики, невелику; у ній працює Ґітля-Ґертруда. Дівчатка вчаться вдома, мають гувернера, Самуель вивчає право. Ашер же колекціонує книжки, це його найбільше захоплення. Сподівається, що Самуель колись успадкує його колекцію і подбає про неї.

Перша покупка Ашера-Ашербаха — то шістдесят вісім томів «Universal Lexicon» Йоганна Гайнріха Целера, на який він витратив свій перший заробіток. Бюджет вдалося швидко поновити. Пацієнти з’являються один за одним, приходять за порадою знайомих.

Ґітля спершу бурчала через ту покупку, але якогось дня Ашер, повернувшись з лікарні, побачив її схиленою над одним із томів: вона уважно розглядала якусь сторінку. Останнім часом вона вивчає форми мушель. Ґертруда носить окуляри, які сама собі відшліфувала. Лінза складна і дозволяє їй водночас дивитися далеко й читати[148].

Вони винайняли просторе помешкання з майстернею у флігелі. Рудольф Ашербах узяв на роботу старого і вже майже сліпого шліфувальника, який робив стекла за його рецептами. Ґертруда після приїзду сиділа в майстерні й спостерігала, як старий старанно обробляє лінзи. Навіть не помітила, як почала це робити сама. Сідала за стіл, підкотивши сукню вище колін, щоб їй було зручно натискати на педаль, яка пускала в рух шліфувальний механізм. Тепер вона сама робить лінзи.

Вони часто сваряться і дуже швидко миряться. Одного разу Ґітля шпурнула в нього капустою. Тепер вона рідко буває на кухні: у них є куховарка та дівчина, яка розпалює печі й прибирає. Раз на тиждень приходить праля, раз на місяць — швачка.

Останній том тієї велетенської праці вийшов 1754 року, а оскільки Ашербах розставляє книги на полицях не за серією, назвою чи прізвищем автора, а хронологічно, тепер він стоїть поруч із «Новими Атенами», привезеними з Поділля. За ними Ґітля вчилася читати польською. Даремні зусилля. Більше їм ця мова не знадобиться. Ашер іноді бере книжку з полиці й гортає, але з дня на день йому дедалі складніше читати польською. У такі миті йому щоразу пригадується Рогатин, і здається, ніби це давній, далекий сон, а сам він у тому сні зовсім на себе не схожий: там Ашер якийсь старий і злий на весь світ, неначе час для нього рухається в протилежний бік.

Ашербахи, згідно зі своїм щотижневим ритуалом, коротають недільне пообіддя в кав’ярні й вирішують взяти участь у дискусії, яка вже певний час точиться на шпальтах газети «Berlinische Monatsschrift», що її вони регулярно читають. Саме Ґертруді спадає на думку спробувати, і вона першою рветься до писання; Ашербахові ж здається, що в неї кепський стиль, надто манірний, і він починає її редагувати. Відтак вони беруться за писання обоє. В дискусії йдеться про те, щоб дати визначення цьому модному й часто обговорюваному останнім часом поняттю «Просвітництво». Всі вживають його, як хочуть, але кожен розуміє під ним щось своє. Дискусію розпочав такий собі Йоганн Фрідріх Целльнер, який в одній зі своїх статей, захищаючи інститут церковного шлюбу, сформулював це запитання (до того ж не в основному тексті, а в примітці) дуже просто: «Was ist Aufklärung?» Це запитання викликало несподівано жваву реакцію читачів, до того ж іменитих. Першим на нього відповів Мозес Мендельсон, а вже невдовзі статтю на тему Просвітництва опублікував славетний філософ із Кеніґсберґа Іммануїл Кант.

Ашербахів вабить своєрідний виклик: відшліфувати це поняття так, щоб крізь нього можна було виразно бачити. Ґертруда, яка завжди в кав’ярні курить люльку, чим трохи бентежить статечних віденських міщан, робить перші нотатки. Вони погоджуються лише в тому, що розум — найважливіший. Цілий вечір граються метафорою світла розуму, яке осяює всі речі рівною мірою і безсторонньо. Ґертруда мудро зауважує, що там, де щось яскраво освітлене, з’являється тінь, затемнення. Що сильнішим є світло, то глибша, інтенсивніша тінь. Так, це тривожно. Вони замовкають.

І ще одне: якщо людина мусить послуговуватися тим, що в неї найцінніше, тобто розумом, то втрачають значення колір шкіри, родина, з якої вона походить, релігія, яку вона сповідує, навіть її стать.

Ашербах згадує Мендельсона, якого він останнім часом захоплено читає (на столі лежить