Втеча майстра Пінзеля - Володимир Львович Єшкілєв
— Перепрошую, Достойний, але ж… При всій моїй повазі, ми не зможемо самостійно ухвалити такого рішення, — похитав каптуром брат-тайлер.
— Дозвольте до слова, брати, — рішуче втрутився кавалер Анцо й не чекаючи дозволу висловився, супроводжуючи свої зауваги емоційними жестами:
— Вважаю, що ще небезпечніше почати зараз от листування з Великою Ложею. Шпигуни австрійської поліції перечитують майже всю кореспонденцію, яка йде через землі Імперії. А серед кур'єрів можуть виявитися зрадники. Брати мої, я наголошую на тому, що ціна помилки надзвичайно висока. Надзвичайно… Я дозволю собі нагадати цьому шанованому зібранню, що у випадку нашого провалу реліквія Гіса Цивілія може стати страшним знаряддям боротьби проти всіх гностиків[36].36 Якщо святенники, не допусти Боже, заволодіють реліквією, вони негайно проголосять її горезвісною шкірою демона Бафомета, речовим та незаперечним свідченням диявольського походження нашої Традиції. В них навіть з'явиться підстава скликати спеціальний Собор або ж щось подібне для оголошення екуменічного прокляття[37] усім древнім та новітнім гностичним згромадженням, що нині працюють на поширення Світла. Під ударом опиняться не тільки залишки Ордену Храму, але й уся наша європейська мережа, розенкройцери, філалети та брати-гормогони. Справа Свободи зазнає втрат у всій Європі.
— Та й у всьому світі. — додав Достойний Майстер.
У підземеллі запала мовчанка. Всі відчули тягар тієї вселенської відповідальності, що впала на маленьке товариство станиславівських гностиків. Полегшало тільки Майстрові Пінзелеві. Він знову почувався частиною Великої Справи. Часи самотності минули, і Майстер із задоволенням сказав самому собі: «Все було недарма, Хуане. Недарма».
— Можна, поки що, сховати реліквію тут, у наших землях, — припустив Михал.
— Можна, — погодився Достойний Майстер і звернувся до Пінзеля: — А ви, охоронцю, що думаєте з цього приводу?
— Я довго міркував про це, — сказав той. — Ба, більше, я, здається, знайшов оригінальний спосіб, як зберегти Паладіум у таємниці. Його вже не можна зберігати згорнутим у скрині. Він від того гниє. Тому я зробив скульптуру з двома фігурами: жіночою і грифа. Цю скульптуру я назвав «Дві Величні та Рівноправні Свободи, що вбивають одна одну». Кавалер Анцо її бачив. Фігура грифа помальована срібною фарбою. Якщо натягти на неї шкіру і закріпити, то ніхто ніколи не здогадається, що це справжня шкіра, а не покриття. Тільки треба, щоб скульптура стояла в сухому провітрюваному приміщенні; й так стояла, щоб ніхто не замацував шкіру доторками. Й не дихав біля неї. А ще слід призначити молодих охоронців Паладіуму на майбутні десятиліття.
— Ми знайдемо таке приміщення, — пообіцяв Достойний.
— Може в палаці пані Яблоновської? — запитав тайлер.
— Подумаємо, — сказав Достойний і запропонував: — Отже, закінчимо, брати, нашу розмову. Нехай ніхто з присутніх жодним словом не обмовиться про те, що тут почув і побачив. Нехай ці таємниці уникнуть запису прямого і шифрованого. А також уникнуть будь-якого способу накреслення на папері, пергаменті, мідних пластинах і каменях. Поклянемося, брати мої, у цьому і розійдімося в мирі. Нехай невимовна ласка Великого Архітектора перебуває з нами й надалі!
— Клянемося! Нехай буде так! — відгукнулося товариство.
Пінзеля і кавалера Анцо таємничий брат-тайлер повів підземним ходом. Пінзель уперше відвідував цю частину Станиславівського підземелля. Його вели широким проходом, склепіння та стіни якого було викладені з великих цеглин. У проході відчувався протяг, повітря було свіже. Час від часу по боках основного проходу виникали темні глибокі ніші та відгалуження, що свідчило про знамениту складність системи хідників, прокладених під цегляною фортецею давніх гетьманів.
На стінах де-не-де було видно іржаві тримачі смолоскипів, написи та залізні кільця. Пінзелеві залишалося тільки здогадуватися, кого припинали ланцами до тих кілець. Для відводу води будівничі передбачили ринви і рівчаки, складені з керамічних ланок. Судячи з рівномірного дзюркотіння, що супроводжувало їхній похід, водовідвідна система Станиславівських катакомб усе ще працювала справно. Калюж під ногами Майстер не побачив.
Раптом брат-тайлер зупинився і посвітив смолоскипом на стіну. Там, між цеглин, було вмуровано Керамічну плиту із системою символів. Посередині містився трикутний щит, вертикально розділений рискою. На щиті було зображено лицарів, які вдвох їхали на одній коняці. Над щитом було вміщено рівнопроменевий хрест, кожен промінь якого закінчувався кулькою. Під щитом вирізьбили: Nil nisi clavis deest.
— «Не шукайте нічого, окрім ключа», — переклав написа Пінзель, обернувся й зустрів очі кавалера Анцо.
— Або, панове, я чогось не розумію, або ці підземелля були побудовані тамплієрами, — сказав скульптор. — Цю символіку й це гасло я бачив у книжках Ордену, які давав нам читати прецептор Цивілій.
— Нам не все відомо про будівничих, — пояснив брат-тайлер, — але з того, що ми знаємо, виходить таке: якесь відгалуження Ордену Лицарів Храму планувало зробити Саниславів своєю таємною столицею, Містом Ключів[38]. Ми називаємо цих Лицарів Antecessoris — Попередниками. Місто цілеспрямовано будувалося згідно з принципами гностичної геометрії. Особливо це стосується підземної частини. Так продовжувалося десь років зо двадцять, приблизно до року смерті короля Яна Собеського[39]. Потім щось таке сталося і розбудову підземної частини припинили. Але набудувати дечого таки встигли. Ми знайшли навіть підземний храм. Він восьмикутний у плані, за Традицією
