Втеча майстра Пінзеля - Володимир Львович Єшкілєв

Римський книжник Марк Сервій Гонорат Граматик вважав, що грифи живуть у Гіперборейських горах на північ від Танаїсу. Він називав їх «посвяченими Аполлону» та «знаними ненависниками коней». Його повідомлення підтверджують виписки святого Ізидора Севільського. Географ Полікарп повідомляє, що грифи можуть злягатися з кобилами і мати від них нащадків. Цих нащадків Полікарп називає напівгрифами і грифонами. На відміну від правдивих грифів, грифони не вміють літати, хоча мають невеличкі крила. Зате грифони швидко бігають і в степах доганяють степових Барсів. Кобили, які народжують грифонів, вмирають при пологах. Полікарп вважає, що це відбувається від того, що рудиментарні крильця маленького грифона розривають тіло кобилиці. Грифони, немов мули, неспроможні мати нащадків.

Повідомлення Гонората про те, що грифи були особливими істотами, присвяченими Аполону, наводить на думку, що живих грифів, або ж реліквії, виготовлені з їхніх трупів, мешканці давньої Гіпербореї використовували у містеріях та відправах на честь небесного божества Дангара (Танхери), якого античні ерудити, традиційно схильні до всеможливих екстраполяцій і порівнянь, зазвичай ототожнювали з Аполоном і Мітрою. Можливо також, що грифи були священними тваринами Дангара і дресировані представники цього племені утримувалися при храмах Дангара.

Знаменитий італійській мандрівник Марко де Поло за довгі роки своїх дивовижних мандрів Азією і Тартарією жодного разу не зустрів грифа у тій строкатій і синтетичній подобі, яку йому так вперто й наполегливо приписують стародавні авторитети на чолі з Ктесієм Книдським. Він писав, що насправді гриф є гігантським орлом і живе він на випалених сонцем островах Південного Океану. Варто зауважити, що шляхи знаменитих подорожей Марка проходили набагато північніше за ті бактрійські та індійські землі, де мав би звивати свої неприступні гірські гнізда легендарний гриф Ктесія і Тимофія.

У славетних персидських поемах гриф згадується як Альшимург. Східні поети, котрі надзвичайно схильні до використання у своїх поемах метафор і гіпербол, називають його Винищувачем слонів та Залізнодзьобим Володарем Небес. Вони настільки обожнюють цю істоту, що навіть екскременти альшимурга називають священними і помічними від усіх хвороб, які насилають демони Ночі.

Один з цих персидських поетів, Пірдос[33], описує бій Іранського героя Аспандара з Альшимургом. Це дуже дивна оповідь. Герой Аспандар у ньому поводиться зовсім не героїчно. Принаймні, негероїчно з точки зору освіченого європейця, звиклого до розуміння героя, як шляхтича і безумовної людини честі. Аспандар, як про нього оповідає Пірдос, сховався у величезній залізній скрині і звідти — захищений нездоланним залізом — штрикав в Альшимурга гострими списами. Скалічений і скривавлений Володар Небес стає потім легкою здобиччю цього, з нашого погляду радше хитромудрого, аніж хороброго, мужа.

Можна також згадати уривок з Павсанія, якого всі відомі та визнані дослідники Стародавніьої Еллади вважають незаперечним авторитетом та сумлінним фіксатором достовірних подій і фактів. Павсаній у Восьмій книзі своїх «Описів Еллади» зазначає: «У пустелях Аравії серед інших диких тварин зустрічаються птахи, яких називають Стимфалідами. Для людей вони не менш небезпечні, аніж Лев і Леопард. Ті мідні кольчуги і лати, які носять люди, ці птахи пробивають; але якщо сплести товстий одяг, зробивши його з кори, тоді дзьоби Стимфалід застрягають в корі. Ці птахи подібні до ібісів, але дзьоби й кігті в них набагато коротші й не загнені, як в ібісів».

Відомий Майстер Кабали та Маг Алойз Руллій цікавився метафізичною природою грифів. Відомо, що згідно з магічною теорією, людина фізично складається з п'яти елементів, психічно — із семи планетарних сил, а духовно — з дванадцяти зодіакальних первнів. Руллій стверджував, що природа грифів відмінна від людської і психікою грифа керують не планети, а нерухомі зірки Кришталевого Неба (що перебуває під впливом енергій Сфіри Тіферет[34]). Відповідно психічно грифи складніші за людей і мають нахил до вшанування Краси. Психічна досконалість компенсує їм відсутність духовної природи, належної — за промислом Духа Святого — лише людям, котрі створені за Образом і Подобою Божими.

Легенди тамплієрів згадують принаймні трьох грифів (Птахолевів). Відомим є гриф незрівняного воїтеля та захисника пілігримів Великого Магістра Армана де Перигора. Шкіра цього грифа, як бачимо, так несподівано знайшлася тепер в наших землях. Живого грифа привіз до Європи (як стверджує «Велика порічна хроніка Великих Магістрів Храму») шляхетний Лицар-тамплієр на ім'я Дітмар Вольф. У Неаполі в часи короля Манфреда згаданого грифа виставили на розважальний бій проти знаменитого в ті часи Лева Боніфація. Величезний Лев ударом лапи збив грифа, але той своїми страшними кігтями теж устиг смертельно поранити Боніфація. Весь Неаполь тоді оплакував безглузду загибель двох красивих і сильних істот. Організатора цього бою Домініко Фареллі розлючені неапольці закидали камінням до смерті. Ще одного грифа згадують «Аннали облог Акри та Останніх Лицарів Храму». В цій хроніці анонімні історики Ордену повідомляють про войовничого грифа, якому дали ім'я Жан-Філіп. Під час оборони маленької фортеції Цефори у Палестині гриф Жан-Філіп сміливо нападав на каравани сарацинів, лякав їх раптовими атаками з неба й, навіть, роздер обличчя одному з ворожих керівників — емірові Мелікару. Але невдовзі невірні його підстрелили. Зберіглася (щоправда, частково, у трьох уривках) довга та велемовна поема-тренос, авторство якої історик Бостаній приписує Лицареві Гуго де Авандо де Роу. В цій поемі оплакується загибель грифа-воїтеля й наводиться видіння, в якому автор бачить світлоносний образ грифа, що перебуває поряд з Християнськими Святими у благословенному Богом місці.

Хоча ми, люди освіченого XVIII століття, безперечно, далекі від некритичного ставлення до повідомлень про Хрещення грифів та Слова грифів, все ж таки мусимо визнати грифів не тільки істотами, існування яких підтверджено численними авторитетами та згадками в історичних хроніках, але й тваринами розумними і благодатними, здатними до дивовижних вчинків.

Якщо реліквія грифа Армана де Перигора направду збережена, то вона може добре прислужитися славі нашого Братства. Й не тільки як могутній талісман, але й як матеріальне свідчення існування Тамплієрського Спадку для Братства, про що віддавна говорять у Братньому Середовищі, — але поки що без достатніх доказів та підтверджень.

[Шинок Гершеля Неймана на Бучацькому тракті біля Золотого Потоку, Подільське воєводство, вечір 18 червня 1761 року від Різдва Христового за новим стилем]