Місячний камінь - Вилки Коллінз

— Що ж я знайшов тут, — казав далі Беттередж, — на першій же сторінці, яку відкрив? Страшне місце, сер, на сторінці сто сімдесят восьмій: «З цими і багатьма їм подібними Роздумами я пізніше взяв собі за правило, що, коли б не відчував я ці таємні Натяки або Вказівки в Душі моїй, котрі спонукали мене робити або не робити Справу, яка мала відбутися, іти чи не йти Шляхом, який був передо мною, я неодмінно підкорюся таємничому Велінню». Не зійти мені з цього місця, містере Дженнінгс, це були перші слова, які впали мені в око саме в той час, коли я йшов усупереч таємничому велінню! Ви не бачите в цьому нічого незвичайного, сер?

— Я бачу випадковий збіг обставин і більше нічого.

— Ви не відчуваєте ні найменшого вагання, містере Дженнінгс, щодо вашого медичного експерименту?

— Ні найменшого.

Беттередж пильно подивився на мене у мертвій тиші. Тоді він з величезною обачністю закрив книжку, знову з надзвичайною старанністю замкнув її в шафі, повернувся й знову пильно подивився на мене. Потім заговорив.

— Сер, — сказав серйозно, — багато чого можна пробачити людині, котра не читала «Робінзона Крузо» з дитячих років. Бажаю вам усього найкращого.

Він відчинив двері з низьким поклоном і дав мені можливість пройти в сад. Там я зустрів містера Блека, який повертався в дім.

— Можете не розповідати мені, що з вами сталося, — сказав він. — Беттередж пустив у хід свій останній козир: він зробив нове пророче відкриття в «Робінзоні Крузо». Догодили ви його улюбленій фантазії? Ні? Ви дали йому зрозуміти, що не вірите в «Робінзона Крузо»? Містере Дженнінгс, ви дуже й дуже низько впали в очах Беттереджа! Говоріть тепер, що хочете, можете робити в майбутньому, що завгодно, — ви побачите, що він не захоче тепер витрачати на вас слів.

21 червня. Сьогодні годі й короткого запису в моєму щоденнику.

Містер Блек ніколи ще так погано не спав, як цієї ночі. Я був змушений, проти своєї волі, приписати йому ліки. На людей з такою чутливою організацією, як у нього, ліки впливають, на щастя, досить швидко. Інакше я боявся б, що він зовсім знесиліє, коли настане час для досліду.

Щодо мене самого, то після невеликої перерви в болях за останні два дні у мене сьогодні вранці знову був приступ, про який нічого не скажу, крім того, що він примусив мене повернутись до опіуму. Загорнувши цей щоденник, я відміряю собі повну дозу — п'ятсот крапель.

22 червня. Наші надії сьогодні кращі. Нервовий стан містера Блека значно поліпшується. Минулої ночі він трохи спав. Моя ж ніч, завдяки опіуму, була ніччю людини, котру приголомшили. Не можу сказати, що я ранком прокинувся; більш підхожим буде вислів «опам'ятався».

Ми приїхали подивитися, чи все приведено в належний стан у домі міс Веріндер. Завтра, в суботу, все буде закінчено. Як і передбачав містер Блек, Беттередж не чинив більше ніяких нових перепон. З початку й до кінця він був зловісно ввічливим і злостиво мовчазним.

Мою медичну аферу (як її називає Беттередж) тепер неминуче треба відкласти до наступного понеділка. Завтра увечері робітники затримаються в домі до ночі. А наступного дня традиційна тиранія неділі, — одна з інституцій цієї вільної країни, — так розподілила поїзди, що просто неможливо запросити когось приїхати до нас з Лондона. До понеділка нічого більше робити, залишається тільки уважно доглядати за містером Блеком і тримати його, якщо можливо, точно в такому стані, в якому я побачив його сьогодні.

Тим часом я умовляв його написати містерові Бреффу і підкреслити прохання, аби він був присутній як свідок. Я навмисне обрав стряпчого, бо він був сильно упереджений проти нас. Якщо нам пощастить переконати його, ми зробимо нашу перемогу незаперечною.

Містер Блек написав також сищикові Каффу; а я надіслав кілька рядків міс Веріндер. З ними і зі старим Беттереджем, який є вельми важливою особою в родині, у нас буде доволі свідків, не рахуючи місіс Меррідью, якщо вона настоїть на тому, аби принести себе в жертву думці світу.

23 червня. Помста опіуму знову переслідувала мене минулої ночі. Але байдуже, я маю терпіти це, поки не настане понеділок і поки це не мине.

Містер Блек сьогодні знову не зовсім здоровий. О другій годині він мені признався, що відкрив шухляду, в якій заховав сигари, і йому коштувало великих зусиль замкнути її знову. Після цього він викинув ключ у вікно. А сторож знайшов його на дні порожньої цистерни і приніс сьогодні вранці — така доля! Я забрав цей ключ собі до вівторка.

24 червня. Містер Блек і я зробили довгу прогулянку у відкритій колясці. Ми обидва відчули благотворний вплив м'якого літнього повітря. Обідав я з ним у готелі. На велике моє полегшення, він, будучи вранці стривоженим і схвильованим, годин зо дві міцно проспав на дивані після обіду. І якщо він тепер проведе ще одну ніч погано, я вже не боюся наслідків.

25 червня, понеділок. День експерименту! П'ята година дня. Ми тільки що приїхали в будинок.

Першочергове й найважливіше питання — це здоров'я містера Блека.

Наскільки я можу судити, він обіцяє (у фізичному розумінні) бути сьогодні таким же чутливим до дії опіуму, як був у цей час рік тому. Він перебуває зараз у стані нервової сприйнятливості, яка межує з нервовим подразненням. Колір його обличчя легко міняється; руки в нього тремтять; він здригається при раптовому шумі і при несподіваній появі будь-кого.

Усе це результат безсоння, котре, в свою чергу, виникає із стану нервового збудження, викликаного тим, що він перестав курити — кинув звичку, доведену до краю. Тепер на нього діють ті самі причини, які діяли й минулого року, і результати, либонь, ті самі будуть. Чи триватиме такий стан