Місячний камінь - Вилки Коллінз

Саме в цю хвилину відчинилися двері, і місіс Меррідью знову впівголоса скрикнула. Від того, що стався вибух? Ні, тільки від появи Беттереджа.

— Прошу пробачення, містере Дженнінгс, — сказав Беттередж із вишуканою конфіденціальністю. — Містер Френклін хоче знати, де ви. Приховуючи від нього, за вашим наказом, присутність у домі нашої молодої леді, я сказав йому, що не знаю, де ви. Це, якщо ви будете ласкаві звернути увагу, звичайнісінька брехня. Зважте на те, що я вже стою однією ногою в могилі, сер, і чим менше ви будете вимагати від мене говорити неправду, тим більше я буду зобов'язаний вам, коли прийде моя остання година і я відчую докори сумління.

Момент для роздумів про совість Беттереджа був не підхожий. Кожної миті до кімнати міг зайти містер Блек, розшукуючи мене, а тому я негайно пішов до нього в його власну кімнату. Міс Веріндер вийшла за мною в коридор.

— Вони далебі змовились мучити вас, — сказала вона. — Що все це значить?

— Тільки протест світу, міс Веріндер, хоч і в маленькому масштабі, проти всього нового.

— Що ж нам робити з місіс Меррідью?

— Скажіть їй, що вибух станеться завтра о дев'ятій годині ранку.

— Щоб послати її спати?

— Так, щоб послати її спати.

Міс Веріндер повернулась у вітальню, а я пішов нагору до містера Блека.

На мій подив, я застав його одного; він неспокійно сновигав по кімнаті і був трохи роздратований тим, що залишився один.

— А де містер Брефф? — запитав я.

Він кивнув на зачинені двері суміжної кімнати, яку займав стряпчий. А ось і містер Брефф зайшов на хвилинку; він спробував був знову заперечувати проти наших намірів і знову зазнав невдачі в своїх намаганнях хоч трохи вплинути на містера Блека. Після цього стряпчий зайнявся чорною шкіряною сумкою, доверху напханою діловими паперами.

— Серйозні справи, — заявив стряпчий, — зовсім недоречні в даному разі. Але вони, незважаючи ні на що, повинні йти своїм порядком. Містер Блек далебі пробачить діловій людині її старомодні звички. Час — це гроші; і містер Дженнінгс може розраховувати на присутність містера Бреффа, як тільки він буде йому потрібний.

Зробивши таке застереження, стряпчий повернувся до себе в кімнату і діловито став порпатися в своїй чорній сумці.

Я згадав місіс Меррідью з її вишиванням і містера Беттереджа з його совістю. Надзвичайна схожість лежить в основі англійського характеру — так само як надзвичайна схожість лежить в основі виразу обличчя англійця.

— Коли ж ви збираєтесь дати мені лауданум? — нетерпляче запитав містер Блек.

— Почекайте ще трохи, — відповів я. — А доки цей час настане, я побуду з вами.

Ще не було й десятої години. Після розпитів у різний час Беттереджа й містера Блека я зробив висновок, що лауданум, даний містером Кенді, був прийнятий не раніше як об одинадцятій годині. Виходячи з цього, вирішив не давати вдруге лаудануму раніше цього часу.

Ми трохи поговорили, але думки наші були зайняті наступним важким випробуванням. Розмова не клеїлась, а потім припинилася зовсім. Містер Блек ліниво перегортав книжки, що лежали на його нічному столику. Я передбачливо проглянув їх усі, коли ми зайшли в кімнату: «Опікун», «Плетун», «Помела» Річардсона, «Чутлива людина» Мекензі, «Лоренцо Медічі» Роско і «Карл П'ятий» Робертсона — всі твори класичні, всі, певна річ, значно кращі за ті, котрі були написані пізніше, і всі (з моєї теперішньої точки зору) мають одну важливу особливість: не приковують нічиєї уваги і не хвилюють нічийого розуму. Я дав можливість містерові Блеку відчути вплив класичної літератури, а сам зайнявся записами у своєму щоденнику.

Мій годинник підказує мені, що вже скоро одинадцята. Я знову повинен закрити свій журнал.

Друга година ночі. Дослід зроблено. Результат його я зараз детально опишу.

Об одинадцятій годині я подзвонив Беттереджу і сказав містерові Блеку, що йому пора нарешті приготуватися спати.

Я виглянув з вікна. Ніч була тепла й дощова, схожа щодо цього на ніч, яка була в день народження — двадцять першого червня минулого року. Хоч я й не вірив прикметам, однак був радий відсутності в атмосфері всякого прямого впливу на нервову систему, — всякого надмірного нагромадження електрики чи ознаки грози. Беттередж підійшов зі мною до вікна й таємниче всунув мені в руку невеличкий клаптик паперу. На ньому було написане таке:

«Місіс Меррідью пішла спати після категоричного мого запевнення, що вибух станеться завтра о дев'ятій годині ранку і що я не вийду з цієї частини будинку, поки вона сама не прийде й не звільнить мене. Вона не підозрює, що головне місце події — моя вітальня, інакше вона залишилася б тут на всю ніч! Я одна й дуже схвильована. Благаю вас, дозвольте мені бути присутньою, коли будете відміряти лауданум; я хочу якось взяти участь у цьому, ну хоч би в скромній ролі глядача. Р.В.»

Я вийшов з кімнати слідом за Беттереджем і попросив його принести скриньку з аптечкою у вітальню міс Веріндер.

Такий наказ, мабуть, вельми здивував його. Він подивився на мене так, ніби запідозрював мене в таємних намірах щодо міс Веріндер.

— Чи можу я насмілитися запитати, — сказав він, — що є спільного між аптечкою й моєю панночкою?

— Залиштесь у вітальні, і ви побачите.

Беттередж, здається, почав сумніватися в своїх власних здібностях успішно стежити за мною без сторонньої допомоги, коли в справу втрутилася скринька з аптечкою.

— Ви не заперечуватимете, сер, — запитав він, — проти того, аби містер Брефф був при тому, що ви збираєтесь робити?

— Зовсім