Місячний камінь - Вилки Коллінз

Беттередж пішов за аптечкою, не промовивши більше ні слова. А я повернувся в кімнату містера Блека і постукав у двері стряпчого. Містер Брефф відчинив їх, тримаючи в руках папери, заглиблений у справи закону, зовсім недоступний медицині.

— Мені вельми шкода, що змушений потурбувати вас, — сказав я, — але я йду готувати лауданум для містера Блека і прошу вас бути присутнім при цьому і стежити за тим, що я робитиму.

— Так! — промовив містер Брефф, зосередивши дев'ять десятих своєї уваги на паперах і неохоче приділивши мені одну десяту її. — І це все?

— Я мушу просити вас пройтися зі мною і бути присутнім під час прийому ліків.

— Оце й усе?

— Ще одне. Я змушений потурбувати вас проханням перебратися в кімнату містера Блека і простежити все, що після цього станеться.

— Дуже добре! — відповів містер Брефф. — Моя це кімната чи містера Блека — мені зовсім байдуже; я можу працювати над своїми паперами в будь-якому місці. Либонь, ви, містере Дженнінгс, будете заперечувати проти цієї незначної домішки здорового глузду до вашої процедури?

Перш ніж я встиг відповісти, містер Блек крикнув стряпчому з постелі:

— Невже ви справді хочете сказати, що не почуваєте зацікавленості в нашому досліді? Містере Брефф, у вас фантазії не більше, ніж у корови.

— Корова — дуже корисна тварина, містере Блек, — відповів стряпчий. З цими словами він вийшов слідом за мною з кімнати, все ще тримаючи свої папери в руках.

Ми застали міс Веріндер у вітальні. Вона була бліда й схвильована, нервово ходила з кінця в кінець по кімнаті. Біля столу в кутку стояв Беттередж на чатах біля скриньки з аптечкою. Містер Брефф сів на перший же стілець, котрий потрапив йому на очі, і, змагаючися в корисності з коровою, знову заглибився в свої папери.

Міс Веріндер відвела мене вбік і відразу ж заговорила про те, що не давало їй спокою, — про стан містера Блека.

— Як він зараз? — запитала вона. — Нервується? Згоряє від нетерпіння? Як ви гадаєте, чи вдасться дослід? Чи впевнені ви, що це йому не пошкодить?

— Цілком упевнений. Ходімте і гляньте, як я буду відмірювати ліки.

— Одну хвилину! Зараз початок дванадцятої. Скільки ж доведеться чекати, поки щось станеться?

— Нелегко сказати. Либонь, годину.

— Я гадаю, що в кімнаті має бути темно, як і в минулому році.

— Звичайно.

— Я буду ждати в моїй спальні, так, як було й тоді. Я залишу двері прочиненими. Торік вони теж були прочинені. Я спостерігатиму за дверима вітальні, і як тільки вони відчиняться, погашу свічку. Саме так все й було в ніч після дня мого народження. І зараз усе повинно повторитися точнісінько так, правда?

— Чи впевнені ви, міс Веріндер, що зможете володіти собою?

— Задля нього я здатна на все! — відповіла вона з запалом.

Глянувши на її обличчя, я переконався, що на неї можна покластись. І знову звернувся до містера Бреффа:

— Я змушений попросити вас відкласти ваші папери на хвилину, — сказав я.

— О, звичайно!

Він підскочив, ніби я перервав його роботу в найцікавішому місці, і підійшов зі мною до аптечки. Тут, позбавлений свого професіонального інтересу, він глянув на Беттереджа і стомлено позіхнув.

Міс Веріндер підійшла до мене з графином холодної води, який взяла зі столу.

— Дозвольте мені налити води, — шепнула вона. — Я повинна прикласти рук до цього!

Я відміряв сорок гранів з пляшки і вилив лауданум у склянку.

— Наповніть її на три чверті водою, — сказав я, подаючи склянку міс Веріндер.

Потім я наказав Беттереджу замкнути скриньку з ліками, додавши, що вона більше не буде потрібна. Обличчя старого слуги засяяло від невимовного полегшення. Він, мабуть, підозрював мене в намірі зробити дослід і з його панночкою!

Наливши за моєю вказівкою воду, міс Веріндер вибрала хвилинку, коли Беттередж замикав скриньку, а містер Брефф зайнявся своїми паперами — і нишком поцілувала обідок склянки.

— Коли ви подасте йому склянку, — шепнула ця чарівна дівчина, — подайте ось цим боком!

Я вийняв з кишені кусочок кришталю, який мав замінити алмаз, і подав їй.

— Ви й до цього повинні також прикласти свою ручку, — сказав я. — Покладіть його там, де заховали минулого року Місячний камінь.

Вона пішла до індійської шафи й поклала кришталь, який мав замінити справжній алмаз, у шухляду, в якій колись лежав Місячний камінь. Містер Брефф дивився на все це так само, як і на все інше, без схвалення. Але драматизм цього моменту нашого досліду переміг (на мій превеликий подив) здатність Беттереджа бути стриманим. Його рука тремтіла, коли він тримав свічку, і він стривожено шепнув Речел:

— Чи впевнені ви, міс, що це та сама шухляда?

Я знову пішов до дверей з лауданумом і водою в руках. На порозі зупинився, аби дати останні вказівки міс Веріндер.

— Не забудьте вчасно погасити свічки, — сказав я.

— Я зараз же їх погашу, — відповіла вона. — І чекатиму в своїй спальні з однією свічкою.

Вона зачинила за нами двері вітальні. В супроводі містера Бреффа і Беттереджа я повернувся в кімнату містера Блека. Він неспокійно крутився в ліжку і роздратовано запитував, чи дадуть йому нарешті лауданум цієї ночі. В присутності