Місячний камінь - Вилки Коллінз
Було вже близько дев'ятої години, коли я сьогодні встиг дістатися до готелю. Цей візит, навіть у хворобливому стані, вийшов досить-таки забавним завдяки присутності Габріеля Беттереджа.
Коли я зайшов, він був уже в кімнаті. Наблизившись до вікна, дивився в нього, поки я задавав своєму пацієнтові звичайні запитання. Містер Блек знову погано спав і почував наслідки безсоння сьогодні ранком значно більше, ніж досі.
Далі я запитав, чи не одержав він листа од містера Бреффа.
Лист було одержано вранці. Містер Брефф висловлює рішуче несхвалення плану, на який наважився його друг і клієнт за моєю порадою. Це було погано тому, що збуджувало надії, котрі могли ніколи не здійснитися. Все це було незрозуміле для нього, крім того, це здавалось дурисвітством, схожим на месмеризм, ясновидіння тощо. Це переверне шкереберть дім міс Веріндер і закінчиться тим, що прикро вразить міс Веріндер. Він розказав справу (не називаючи імен) відомому лікареві, той посміхнувся, похитав головою й нічого не сказав. Виходячи з цих причин, містер Брефф протестував проти нашого плану.
Дальше моє запитання стосувалось алмаза. Чи прислав стряпчий які-небудь докази того, що алмаз у Лондоні?
Ні, стряпчий просто відмовився обговорювати це питання. Він був певний, що Місячний камінь під заставою у містера Люкера. Його знаменитий відсутній друг, містер Мартует (ніхто не міг заперечувати того, що він досконало знав характер індусів), також був упевнений в цьому. За цих обставин, а також уже одержавши численні запитання, він мусить відмовитися вступати в будь-які дискусії з приводу доказів. Час сам покаже; і містер Брефф охоче жде.
Було цілком ясно, коли б навіть містер Блек не зробив це ще ясніше, замінивши читання листа простим переказом його змісту, що причиною всього цього було недовір'я до мене. Заздалегідь передбачаючи такий результат, я не був ні розсерджений, ні здивований. Я тільки запитав містера Блека, як вплинув на нього протест його друга. Він із запалом відповів, що той не справив на нього ні найменшого ефекту. Після цього я дістав право викинути містера Бреффа з голови і викинув його.
У нашій розмові настала пауза, і Габріель Беттередж відійшов від вікна.
— Чи не приділите ви мені хвилинку вашої уваги, сер? — звернувся він до мене.
— Я весь до ваших послуг, — відповів я.
Беттередж узяв стілець і підсів до столу. Він видобув з кишені велику старовинну записну книжку з олівцем такого ж розміру. Начепивши окуляри, розкрив записник на чистій сторінці й знову звернувся до мене.
— Я прожив, — сказав Беттередж, суворо дивлячись на мене, — майже п'ятдесят років на службі в покійної міледі. До того ж я був пажем на службі у старого лорда, її батька. Мені тепер близько вісімдесяти років — байдуже, скільки точно! Вважають, що я маю знання й досвідченість не менші, ніж інші. І чим все це кінчається? Кінчається, містере Езра Дженнінгс, фокусами над містером Френкліном Блеком, які робитиме помічник лікаря за допомогою флакона лаудануму, а мене, в моїх похилих роках, примушують бути помічником фокусника!
Містер Блек зареготав. Я хотів заговорити. Беттередж підняв руку на знак того, що він ще не закінчив говорити.
— Ні слова, містере Дженнінгс! — сказав він. — Я не бажаю чути від вас жодного слова, сер. У мене є свої правила, хвалити бога! Якщо я одержав наказ, котрий буде недалеким родичем наказу з Бедламу, це нічого не значить. Поки я одержую його від свого хазяїна чи господині, — я підкоряюсь. Я маю свою власну думку, яка, будь ласка, пригадайте, збігається також із думкою містера Бреффа, знаменитого містера Бреффа! — сказав Беттередж, підвищуючи голос, і, поважно хитаючи головою, подивився на мене. — Мені байдуже; я залишу свою думку при собі. Моя молода леді говорить: «Зроби це», — і я відповідаю: «Міс, буде зроблено». Ось я тут з книжкою і олівцем, — він, правда, підструганий не так добре, як хотілося б, але, якщо християни втрачають розум, хто може сподіватися, щоб олівці залишались гострими? Давайте мені ваші накази, містере Дженнінгс. Я запишу їх, сер. Я вирішив не відступати від них ні на йоту. Я — сліпе знаряддя, ось хто я. Я — сліпе знаряддя! — повторив Беттередж, відчуваючи насолоду в цьому визначенні самого себе.
— Шкода, — почав я, — що ми з вами не погоджуємось…
— Не вплутуйте мене в цю справу! — перебив Беттередж. — Річ не в згоді, а в покірливості. Давайте ваші накази, сер, давайте ваші наказні
Містер Блек зробив мені знак зважити на його слова. Я «давав накази» так чітко і так серйозно, як тільки міг.
— Я хочу, щоб деякі частини будинку були знову відкриті, — сказав я, — і вмебльовані точно так, як вони були вмебльовані у цей час минулого року.
Беттередж лизнув язиком тупо підструганий кінчик олівця.
— Назовіть ці частини, містере Дженнінгс, — сказав він гордовито.
— По-перше, внутрішній хол біля головних східців.
— По-перше, хол, — записав Беттередж. — Його не можна умеблювати, сер, як торік… Для початку.
— Чому?
— Тому, що торік там, містере Дженнінгс, стояло опудало мишоїда. Коли всі виїхали, мишоїда винесли разом з іншими речами. А коли мишоїда виносили, він луснув.
— У такому разі, вилучимо мишоїда.
Беттередж записав виняток.
— «Хол повинен
