Місячний камінь - Вилки Коллінз

— Розстелити килим на східцях, як раніше.

— «Розстелити килим на східцях, як раніше». Шкода, змушений розчарувати вас, сер, але й цього зробити не можна.

— Чому не можна?

— Тому, що людина, котра розстилала килим, умерла, містере Дженнінгс, а такого, як він, майстра розстилати килими, хоч всю Англію обійди, — не знайдеш.

— Гаразд. Ми повинні відшукати найкращого майстра після нього в Англії.

Беттередж записував далі, а я продовжував давати вказівки.

— Вітальня міс Веріндер має бути відновлена точно в такому ж вигляді, в якому вона була минулого року. Так само й коридор, що веде з вітальні на перший майданчик. Так само і другий коридор, який веде з другого майданчика до спальні леді. Так само спальня, котру займав у червні минулого року містер Френклін Блек.

Тупий олівець Беттереджа сумлінно записував мої розпорядження слово в слово.

— Продовжуйте, сер, — сказав він із сардонічною серйозністю. — Моїм олівцем ще багато можна писати.

Я відповів йому, що в мене більше немає ніяких розпоряджень.

— Сер, — сказав Беттередж, — у такому разі я сам маю додати один чи два пункти.

Він відкрив свою записну книжку на новій сторінці і ще раз лизнув свій олівець.

— Я бажаю знати, — почав він, — можу я чи ні умити руки…

— Певна річ, можете, — відповів містер Блек. — Я подзвоню слузі.

— …від відповідальності, — продовжував Беттередж, категорично відмовляючись помічати будь-кого іншого в кімнаті, крім себе й мене. — Почнемо з вітальні міс Веріндер. Коли ми знімали минулого року килим, містере Дженнінгс, ми знайшли дивовижну кількість шпильок. Я повинен покласти шпильки назад?

— Звичайно, ні.

Беттередж дописав у записник цю поступку.

— Тепер про перший коридор, — вів далі він. — Коли ми знімали прикраси в цій частині будинку, то винесли статую товстенної голої дитини, блюзнірськи названу в каталогу дому «Купідоном, богом любові». Минулого року він мав два крила в м'ясистій частині плечей. Я не догледів як слід, і він втратив одне крило. Чи повинен я нести відповідальність за одне крило Купідона?

Я знову зробив йому поступку, а Беттередж знову записав.

— Глянемо на другий коридор, — продовжував він. — Минулого року в ньому не було нічого, крім дверей у кімнати (я можу присягнутись, якщо треба), і я признаюсь, що душа моя спокійна лише за цю частину будинку. Тепер про спальню містера Френкліна. Якщо треба надати їй того вигляду, який вона мала раніше, то я хотів би знати, хто повинен взяти на себе відповідальність за те, аби постійно підтримувати в ній безладдя, як би часто тут не прибиралось, — панталони тут, рушник там, французькі романи скрізь. Я запитую, хто повинен тримати в безладді кімнату містера Френкліна, — він чи я?

Містер Блек заявив, що він візьме на себе всю цю відповідальність з великою насолодою. Беттередж уперто відмовлявся чути про вирішення трудної справи саме таким шляхом, поки не дістав моєї згоди і схвалення. Я прийняв пропозицію містера Блека, і Беттередж зробив останній запис у своїй книжці.

— Заходьте до нас, містере Дженнінгс, коли захочете, починаючи із завтрашнього дня, — сказав він, встаючи. — Ви побачите мене за роботою з потрібними помічниками. Я щиро вдячний вам, сер, за те, що ви не вимагали від мене опудала мишоїда і крил Купідона, а також за те, що зняли з мене всяку відповідальність за шпильки і за гармидер у кімнаті містера Френкліна. Я глибоко зобов'язаний вам як слуга. А як людина, я вважаю це примхою з вашого боку і протестую проти вашого досліду, який є не що інше, як ілюзія й пастка. Не бійтеся, що в даному разі мої почуття як людини перешкоджатимуть виконанню моїх обов'язків як слуги! Ваші розпорядження буде виконано, незважаючи на ваші примхи, сер, я корюсь вам! Якщо все це скінчиться пожежею в будинку, хай мене грім поб'є, якщо я пошлю по пожежників, поки ви не подзвоните і не дасте наказ послати по них!

З цими прощальними запевненнями він уклонився і вийшов з кімнати.

— Як ви гадаєте, чи можемо ми покластись на нього? — запитав я.

— Безумовно, — відповів містер Блек. — Коли ми зайдемо в дім, то побачимо, що він нічого не забув і нічого не знехтував.

19 червня. Ще один протест проти наших продуманих рішень! Цього разу від дами.

На моє ім'я з ранковою поштою надійшло два листи. Один — від міс Веріндер, яка вельми люб'язно погоджувалась на мій план. Другий — від дами, в будинку якої вона живе, — місіс Меррідью.

Місіс Меррідью висловлює шанування і не претендує зрозуміти предмет, про який я листуюся з міс Веріндер, в його науковому значенні. Проте з погляду громадського значення вона відчуває за собою право висловити свою думку. Либонь, мені невідомо, гадає місіс Меррідью, що міс Веріндер усього тільки дев'ятнадцять років. Дозволити молодій дівчині такого віку бути присутньою (без солідної компаньйонки) в домі, повному мужчин, які займатимуться медичним експериментом, є порушенням пристойності, яке місіс Меррідью взяти на себе не може. Якщо справа вимагає цього, вона вважає своїм обов'язком, жертвуючи своїми власними вигодами, поїхати з міс Веріндер в Йоркшір. За даних обставин вона насмілюється просити, аби я добре продумав усе, бо міс Веріндер відмовляється керуватись будь-чиїми думками, крім моїх. Можливо, її присутність не така потрібна, і одне моє слово в даному випадку звільнило б місіс Меррідью й мене від досить-таки неприємної відповідальності.

У перекладі на звичайну мову ці ввічливі умовності означають, як я розумію, що місіс Меррідью страшенно боїться думки світу. На своє