Місячний камінь - Вилки Коллінз

свого інтересу до нашого задуму. Говорить мені так лагідно, що мій лист переконав її в невинності містера Блека, що нема й найменшої потреби (щодо неї) доводити це. Вона навіть дорікає собі — зовсім безпідставно, миле створіння! — за те, що не розгадала у свій час таємниці. Причина всіх цих запевнень, либонь, полягає не тільки в її великодушному бажанні швидше загладити несправедливість, яку вона мимоволі виявила до іншої людини. Ясно, що вона продовжувала любити його і під час їхньої відчуженості. В кількох місцях листа радість її, що він заслуговує на любов, проривається крізь прийняті умовності пера й чорнила, всупереч стриманості, необхідній в листі щодо сторонньої людини. Чи можливо (запитую я себе, читаючи цей чарівний лист), що я єдиний з усіх людей на світі, обраний стати засобом до того, аби знову поєднати цю юну пару? Моє особисте щастя було розтоптане; мою любов відірвали від мене. Невже я доживу до того, щоб побачити щастя інших людей, влаштоване моїми руками, — їх відроджену любов? О милосердна Смерть! Дозволь мені побачити це, перш ніж обіймуть мене твої руки, перш ніж твій голос прошепче мені: «Відпочинь нарешті!»

В листі було два прохання. Перше з них — не показувати листа містерові Френкліну Блеку. Мені доручалося сказати йому, що міс Веріндер охоче віддає свій будинок у наше повне розпорядження; і нічого більше.

Цю її волю було легко виконати. Але друге прохання спричинило мені чимало труднощів.

Не задовольняючись вказівкою, яку дала міс Веріндер містерові Беттереджу про те, аби він виконував усі мої розпорядження, вона просила дозволу допомогти мені особистим своїм спостереженням над тим, як буде відновлено обстановку в її вітальні. Вона жде лише відповіді від мене, щоб поїхати в Йоркшір і бути присутньою як свідок у ту ніч, коли експеримент з опіумом буде повторено.

Тут знову приховується якась причина, і мені здається, я можу її розгадати.

Те, що вона заборонила мені говорити містерові Френкліну Блеку, пояснюється тим, що вона (я так гадаю) нетерпляче бажає розповісти йому сама раніше, ніж буде зроблено дослід, який повинен відновити його репутацію в очах інших людей. Я розумію і високо ціную великодушне бажання швидше виправдати його, не чекаючи, поки буде чи не буде доведена його невинність. Вона хоче, бідна дівчинка, загладити заподіяну йому образу. Та цього не можна зробити. У мене й крихти сумніву нема, що їхнє хвилювання, збуджене зустріччю, старі почуття, розбуджені цією зустріччю, нові надії, відроджені нею, вплинуть на душу містера Блека й фатально відіб'ються на успіху нашого експерименту. І в даній обстановці досить важко викликати в ньому ті ж настрої, які полонили його минулого року. А якщо нові інтереси й нові почуття хвилюватимуть його, наша спроба буде просто безплідною.

І все ж, хоч я й знаю це, у мене не вистачає духу розчарувати її. Я повинен спробувати знайти такий вихід з даного становища, який дозволив би мені сказати «так» міс Веріндер, не позначившись на тій послузі, котру я зобов'язаний зробити містерові Френкліну Блеку.

Друга година. Тільки що повернувся зі свого медичного обходу; завітав, цілком природно, передусім у готель.

Повідомлення містера Блека про проведену ним ніч таке саме, як і вчора. Іноді засинав, але уривчастим сном — не більше. Сьогодні почувається краще, бо спав учора по обіді. Цей післяобідній сон, без сумніву, був результатом прогулянки верхи, яку я йому радив зробити. Боюсь, що доведеться припинити цей життєдайний моціон на свіжому повітрі. Він не повинен бути цілком здоровим, як не можна йому бути й зовсім хворим. Тут потрібне вельми точне лавірування, як кажуть моряки.

Він ще не одержав нічого від містера Бреффа і з нетерпінням хотів дізнатися, чи одержав я відповідь од міс Веріндер.

Я розповів йому точно те, що мені було дозволено розповісти, і ні слова більше. Зайве було придумувати причини, чому я не показую йому листа. Він з болем у серці — бідолаха! — сказав, що розуміє делікатність, яка не дозволяє мені показати листа.

— Вона погоджується, звичайно, із ввічливості й почуття справедливості, — сказав він. — Та вона залишається при своїй думці про мене і чекає результату.

Мені дуже хотілось натякнути йому, що він зараз так само несправедливий щодо неї, як вона була несправедлива щодо нього. Але, подумавши, я не захотів позбавити її подвійної насолоди — здивувати і простити його.

Відвідини мої були дуже короткі. Після останньої ночі я мусив відмовитись від чергової дози опіуму. Неминучим наслідком цього було те, що хвороба, прихована в мені, знову перемогла. Я відчув наближення припадку і поспішно вийшов, аби не налякати й не стурбувати містера Блека. Цього разу припадок тривав чверть години й залишив у мене достатньо сил, аби продовжувати свою роботу.

П'ята година. Я написав відповідь міс Веріндер.

План, запропонований мною, враховував інтереси обох сторін, якщо тільки вона погодиться з ним. Спочатку я навів усі докази проти її зустрічі з містером Блеком до самого експерименту, а потім порадив їй приїхати таємно в свій дім того вечора, коли ми будемо проводити експеримент. Виїхавши з Лондона післяобіднім поїздом, вона може приурочити свій приїзд до дев'ятої години вечора. На цей час містер Блек, як я вирішив, уже буде в своїй спальні, і, таким чином, міс Веріндер зможе пройти в свої кімнати до того, як буде прийнято опіум. Після того як все це буде зроблено, вона без перешкод зможе спостерігати за результатами разом з усіма нами. А наступного ранку покаже містерові Блеку (якщо захоче) своє листування зі мною, отже, посвідчить, що він був виправданий в її очах раніше, ніж було фактично доведено його невинність.

У цьому розумінні я й написав їй. Оце й усе, що я міг зробити сьогодні. Завтра я повинен побачити містера Беттереджа і дати йому вказівки, як все влаштувати в домі.

18 червня. Знову запізнився зайти до містера Френкліна Блека. Рано-вранці посилилися страждання, заподіювані