Місячний камінь - Вилки Коллінз
Містер Блек почуває себе сьогодні вранці по-старому. Ми вирішили не заважати Беттереджу і сьогодні ще не заходили в будинок міс Веріндер. Завтра у нас доволі часу, щоб зробити наш перший огляд.
20 червня. Містер Блек уночі починає відчувати постійну тривогу. Тепер чим скоріше буде приведено в належний стан кімнати, тим краще.
Сьогодні вранці по дорозі в будинок він порадився зі мною з деякою нерішучістю й нервовим нетерпінням з приводу листа (пересланого йому з Лондона), який він одержав від детектива Каффа.
Сищик пише з Ірландії. Він повідомляє, що одержав (від своєї економки) візитну картку з запискою на ній, яку містер Блек залишив у нього в домі поблизу Доркінга, і повідомляє його, що повернеться в Англію через тиждень, а може, й раніше. А поки що він просить містера Блека бути таким люб'язним і пояснити йому, з якого приводу він хоче говорити з ним про Місячний камінь. Якщо містер Блек може переконати його, що він припустився серйозної помилки під час слідства минулого року, він вважатиме своїм обов'язком (після щедрої винагороди, одержаної від покійної леді Веріндер) віддати себе в розпорядження цього джентльмена. А якщо ні, він просить дозволу залишитись своєму відлюдді, серед мирної втіхи сільського життя. Прочитавши листа, я, не вагаючись, порадив містерові Блеку повідомити Каффа про все, що сталося після припинення слідства в минулому році, і нехай він сам робить висновок на підставі ясних фактів.
Подумавши трохи, я порадив також запросити сержанта Каффа бути присутнім під час досліду, якщо він устигне повернутися в Англію на той час. Він, у всякому разі, був би цінним свідком, і, якщо буде доведено помилковість мого твердження, що алмаз захований у кімнаті містера Блека, його порада могла б бути вельми важливою для дальших кроків, які будуть поза межами мого контролю. Ця остання думка, либонь, примусила містера Блека прийняти рішення. Він пообіцяв послухатися моєї поради.
Коли ми під'їжджали до дому міс Веріндер, стук молотка оповістив нас, що там робота йшла на повний хід.
Беттередж, одягнувши з цієї нагоди червоний рибальський ковпак і зелений байковий фартух, зустрів нас у передпокої. Побачивши мене, він видобув записну книжку й олівець і уперто наполягав на тому, аби записати все те, що я йому говоритиму. Де ми не були, скрізь бачили, що робота, як і передбачав містер Блек, просувалась так швидко й так розумно, що кращого й бажати не можна. Але у внутрішньому залі і в кімнаті міс Веріндер багато чого ще треба було зробити. Все це викликало сумнів, чи буде готовий будинок для нас на кінець тижня.
Привітавши Беттереджа з досягнутими успіхами (він наполегливо старався записати все, як тільки я починав говорити, відмовляючись водночас звертати будь-яку увагу на слова містера Блека) і пообіцявши знову прийти подивитись через день або два, ми вже зібрались були вийти з дому чорним ходом. Але перш ніж ми вийшли з нижнього коридора, мене зупинив Беттередж, коли ми саме проходили повз двері його кімнати.
— Чи можу я сказати вам кілька слів наодинці? — запитав він таємничим шепотом.
Я, певна річ, погодився. Містер Блек вийшов, аби почекати мене в саду, а я пройшов з Беттереджем в його кімнату. Я був упевнений, що почую прохання про якісь нові поступки, подібні до тих, що вже були зроблені щодо опудала мишоїда й купідонового крила. Але, на моє превелике здивування, Беттередж таємниче взяв мене обіруч і задав мені надзвичайно дивне запитання:
— Містере Дженнінгс, ви знайомі з «Робінзоном Крузо»?
Я відповів, що читав «Робінзона Крузо», коли ще був дитиною.
— Із того часу не читали? — не вгавав Беттередж.
— Ні, не читав з того часу.
Він відступив на кілька кроків і подивився на мене з виразом співчутливої цікавості й забобонного страху.
— Він не читав «Робінзона Крузо» з дитинства, — говорив Беттередж сам до себе. — Подивимось, як вразить його «Робінзон Крузо» тепер!
Він відімкнув шафу, що стояла в кутку, і вийняв брудну, пошарпану книжку, від якої сильно тхнуло тютюном, коли він почав перегортати сторінки. Знайшовши потрібне місце, він попросив мене підійти до нього, а сам продовжував бурмотіти тим же таємничим голосом.
— Щодо цього вашого фокуса-покуса, сер, з лауданумом і містером Френкліном Блеком, — почав він. — Поки в домі найняті люди, мої обов'язки слуги переборюють в мені почуття людини. Коли ж люди закінчать роботу, почуття людини переборять в мені обов'язки слуги. Дуже добре. Минулої ночі, містере Дженнінгс, у голові в мене міцно засіло, що весь цей ваш медичний експеримент закінчиться кепсько. Коли б я піддався цьому таємничому велінню, я своїми власними руками виніс би меблі з кімнат і наступного ранку розігнав би всіх робітників.
— Радий зробити висновок з того, що я бачив нагорі, — сказав я, — що ви встояли проти таємничого веління.
— «Встояв» — не те слово, — відповів Беттередж. — Виборов — ось підхоже слово. Я боровся, сер, з мовчазним прагненням душі моєї, яке штовхало мене в один бік, і записаними в моїм записнику розпорядженнями, котрі штовхали в другий бік, аж поки, з дозволу сказати, мене кинуло в холодний піт. У цьому страшенному душевному неспокої і тілесній млявості до якого засобу я вдався? До засобу, сер, який ні разу мене ще не зраджував за останні тридцять років і навіть більше, — до Цієї Книги!
Він ляснув по книзі долонею і вибив при цьому ще сильніший
