Місячний камінь - Вилки Коллінз

— Я дуже мало розуміюся в дії лаудануму, аби мати свою власну думку, — відповів я. — Я тільки можу покластися на вашу думку й відчути внутрішнім переконанням, що ви маєте рацію.

— Гаразд. Тепер виникає інше питання. Ви переконанні я переконаний; але як передати це переконання іншим людям?

Я показав на папери, що лежали на столі перед нами. Езра Дженнінгс похитав головою.

— Ніякої користі, містере Блек, абсолютно ніякої користі не дадуть вони вам з трьох неспростовних причин. По-перше, ці записки зроблені за обставин, зовсім нових для більшості людей. Вже це говорить проти них! По-друге, в цих записках викладена ще не перевірена медична й метафізична теорія. І це також говорить проти них! По-третє, це записки мої; і, крім мого запевнення, нема ніяких доказів, що вони не підроблені. Пригадайте, що я вам говорив у долині, і запитайте себе, яку вагу можуть мати мої слова? Ні, записки мої цінні тільки в одному відношенні — з точки зору людського вироку. Ваша невинність повинна бути доведена, і вони вказують, як це можна зробити. Ми зобов'язані обгрунтувати наші переконання фактами, і я знаю, що ви та людина, яка доведе це.

— Яким чином? — запитав я.

Він нахилився до мене через стіл, який розділяв нас.

— Чи не наважитесь ви зробити сміливий дослід?

— Я ладний на все, аби тільки зняти підозру, яка лежить на мені!

— Чи погодитесь ви піддати себе деякій незручності на певний час?

— Якій завгодно, мені байдуже.

— Чи будете ви безумовно підкорятись моїм порадам? Це може призвести до насмішок різних дурнів, умовлянь друзів, думку яких ви зобов'язані поважати…

— Говоріть мені, що треба робити, — перервав я нетерпляче, — і, що б там не було, я все виконаю.

— Ви повинні зробити ось що, містере Блек, — відповів він. — Ви повинні вкрасти Місячний камінь підсвідомо вдруге, в присутності людей, свідчення яких не викликали б сумніву.

Я підскочив. Я намагався говорити. А міг тільки дивитись на нього.

— Думаю, що це можна зробити, — продовжував він. — І це буде зроблено, якщо тільки ви захочете мені допомогти. Спробуйте заспокоїтись, сідайте й вислухайте, що я вам скажу. Ви знову почали курити; я сам це бачив. Коли ви знову почали причащатися сигарами?

— Близько року.

— Тепер ви курите більше чи менше, ніж раніш?

— Більше.

— Чи не кинете ви знову цю звичку? Відразу, як це ви зробили тоді.

Я почав трохи розуміти його план.

— Кидаю з цієї ж хвилини.

— Якщо наслідки будуть такі ж самі, як у червні минулого року, — сказав Езра Дженнінгс, — якщо ви знову страждатимете так, як страждали тоді від безсоння, ми зробимо наш перший крок. Ми знову доведемо вас до того нервового стану, в якому ви були в ніч після дня народження. Якщо ми знову зможемо відновити хоч приблизно домашню обстановку, яка тоді оточувала вас, і якщо ми зможемо знову зайняти ваші думки різними питаннями, зв'язаними з алмазом, які раніше хвилювали вас, ми поставимо вас фізично й морально так близько, як тільки можна, в те ж саме становище, в якому ви торік прийняли опіум. І в даному разі ми цілком можемо надіятися, що повторне вживання опіуму приведе в більшій чи меншій мірі до повторення результату вживання. Ось така моя пропозиція в кількох словах. Ви тепер побачите причини, які примушують мене це зробити.

Він повернувся до однієї з книг, що лежали біля нього, і розгорнув її на тому місці, яке було закладене папірцем.

— Не подумайте, що я почну докучати вам лекцією з фізіології, — сказав він. — Я вважаю своїм обов'язком довести, що прошу вас зробити цей дослід не для того тільки, аби виправдати теорію мого власного винаходу. Встановлені принципи й визнані авторитети виправдовують мої погляди. Приділіть мені свою увагу на кілька хвилин, і я берусь показати вам, що наука схвалює мою пропозицію, якою б дивною вона не здавалася. Тут, по-перше, фізіологічний принцип, на основі якого я дію, викладений доктором Карпентером. Прочитайте це самі.

Він подав мені аркуш паперу, яким була закладена книжка. На ньому були написані такі рядки:

«Є багато підстав думати, що кожне почуттєве сприйняття, раз сприйняте свідомістю, записується, так би мовити, в нашому мозку і може бути відтворене згодом, хоч би ми й не усвідомлювали існування його в нашому мозку за весь даний період».

— Поки що все зрозуміло, правда? — запитав Езра Дженнінгс.

— Цілком зрозуміло.

Він підсунув мені через стіл розгорнуту книгу й показав уривок, позначений олівцем.

— А тепер, — каже він, — прочитайте ось цей звіт, що, як мені здається, безпосередньо стосується вашого становища і того експерименту, зробити який я вмовляю вас. Зверніть увагу, містере Блек, перш ніж ви почнете читати, що я посилаюсь на одного з найвизначніших англійських фізіологів. У ваших руках книга доктора Елліотсона «Фізіологія людини», а випадок, який наводить доктор, грунтується на відомому авторитеті містера Комба.

Ось уривок, який був мені показаний:

«Доктор Ебл повідомив мене, — говорить містер Комб, — про одного ірландського носильника, який, будучи тверезим, забував, що він робив, коли випивав, та, напившись, знову згадував ті вчинки, які він скоїв у п'яному стані. Якось, добре випивши, він загубив досить цінний