Місячний камінь - Вилки Коллінз
— І це зрозуміло? — запитав Дженнінгс.
— Якнайкраще.
Він поклав папери на місце й закрив книгу.
— Чи переконались ви тепер, що я говорив, спираючись на авторитети, які підтверджують мої думки? — запитав він. — Якщо ні, мені залишається тільки звернутись до цих полиць, а вам — прочитати місця, які я вам покажу.
— Я цілком задоволений, не читаючи більше ні слова.
— В такому разі ми можемо повернутись до ваших власних інтересів у цій справі. Я зобов'язаний сказати вам, що є дещо таке, що може похитнути віру в цей експеримент. Коли б ми змогли в цьому році точно відновити ті умови, які існували торік, то, безсумнівно, досягли б точно такого ж результату. Але це просто неможливо зробити. Ми можемо сподіватись лише наблизитись до цих умов, і якщо не зможемо повернути вас якнайближче до минулого, дослід наш не вдасться. А якщо зуміємо, — і я вірю в успіх, — ми зможемо, в усякому разі, побачити повторення всього, що ви зробили в ніч після дня народження міс Речел, і це мас переконати всяку розсудливу людину в тому, що морально ви не винні у викраденні алмаза. Думаю, містере Блек, що я розглянув питання з усіх боків так справедливо, як тільки міг, у межах, встановлених мною самим. Якщо для вас щось лишилось незрозумілим, скажіть мені, і я постараюсь вам роз'яснити.
— Усе, що ви пояснили мені, — сказав я, — я чудово зрозумів. Але, признаюсь, для мене лишається загадкою ще один пункт, який ви ще не роз'яснили мені.
— Який саме пункт?
— Я не розумію, як діяв опіум на мене. Я не розумію, як я гуляв по коридорах і спускався східцями, висовував і засовував шухляди в шафі і знову повернувся в свою кімнату. Все це активні вчинки. А я вважав, що дія опіуму приводить спочатку до отупіння, а потім навіює сон.
— Загальна помилка щодо опіуму, містере Блек! У цю хвилину я напружую свій розум (такий, який він є) для вашої справи під впливом дози лаудануму, яка в десять разів сильніша, ніж дана вам містером Кенді. Але не покладайтесь на мій авторитет навіть у такому питанні, яке вже випробуване на моєму власному досвіді. Я передбачав заперечення, котрі ви щойно зробили, і я знову заручився свідченням, яке матиме вагу і у ваших очах, і в очах ваших друзів.
Він подав мені одну з тих двох книг, що лежали біля нього на столі.
— Ось, — сказав він, — знамениті «Визнання англійця, який вживав опіум»! Візьміть із собою цю книжку і прочитайте її. На сторінці, яку я позначив, ви знайдете, що, коли де-Квінсі влаштовував, як він каже, «оргію опіуму», тобто вживав його велику дозу, він ішов в оперу й утішався музикою чи блукав по лондонських ринках у суботу ввечері і з інтересом спостерігав старання бідняків роздобути собі щось на недільний обід. Отже, ця людина була здатна займатись відповідною діяльністю і переходила з місця на місце під впливом опіуму.
— Ви мені відповіли, — сказав я, — але ви ще не пояснили, як впливав опіум на мене.
— Я постараюсь розповісти вам кількома словами, — сказав Езра Дженнінгс. — Вплив опіуму буває здебільшого двояким — спочатку збуджуючим, а потім заспокійливим. При збуджуючій дії найостанніші і найяскравіші враження, які були у вас, а саме — враження, що стосувались алмаза, при вашому хворобливо-чутливому нервовому стані, скоріш за все стали дуже інтенсивними у вашому мозку і підкорили собі ваші судження і вашу волю подібно до того, як підкорює ваші помисли і вашу волю звичайний сон. Потроху під цим впливом усі побоювання про алмаз, які ви відчували вдень, повинні були перейти із стану невідомості в стан упевненості, — вони мали викликати у вас практичний намір зберегти алмаз, спрямували ваші кроки з цією метою в ту кімнату, в яку ви ввійшли, і керували вашою рукою доти, поки ви не знайшли в шафі ту шухляду, в якій лежав камінь. Усе це ви робили, сп'янівши від опіуму. Згодом, коли заспокійливий вплив почав переборювати збуджуючу дію, ви поступово ставали дедалі млявішим і впадали в заціпеніння. Ще пізніше ви міцно спали. Коли настав ранок і дія опіуму закінчилась, ви прокинулись, абсолютно нічого не знаючи з того, що робили вночі, — ніби з неба впали. Чи досить чітко я роз'яснив вам усе це?
— Так, зрозуміло все, — відповів я, — і я хочу, аби ви продовжували далі. Ви показали мені, як я зайшов до кімнати і як я взяв алмаз. Але міс Веріндер бачила, як я вийшов з кімнати з алмазом у руці. Чи не змогли б ви простежити за моїми вчинками з даної хвилини? Чи можете ви вгадати, що я зробив потім?
— Я саме й переходжу до цього пункту, — відповів він. — Це й для мене питання, чи буде дослід, який я пропоную, не тільки засобом довести вашу невинність, але також і засобом знайти втрачений алмаз. Коли ви вийшли з вітальні міс Веріндер з алмазом у руці, ви, цілком можливо, повернулися в свою власну кімнату?..
— Так! І що ж тоді?
— Можливо, містере Блек, — не смію сказати більше, — що ваша думка зберегти алмаз привела цілком природно до наміру заховати цей коштовний камінь, і ви підібрали йому місце десь у своїй спальні. В даному разі з вами могло статися те, що сталося з ірландським носильником. Можливо, під впливом другої дози опіуму, ви згадаєте місце, де заховали алмаз після першої дози.
Тепер прийшла моя черга
