Присмак волі - Володимир Кільченський

у вогнище.

— Усе ж християнська душа... Нехай гріється, може, житиме...

Усі з подивом глянули на Катеринку, але ніхто нічого не сказав. Дитина бачить світ по-своєму.

Різними шляхами 

Попереду був Старокостянтинів, і всі поспішили в дорогу, щоб не відриватися далеко від війська, яке вже зникло з очей за вигинами шляху. Їхали без зупину. Роман поганяв коня, а Рада, поглядаючи на Марію з Іваном, затягнула пісню:

Та й за тучами громовими сонечко не сходить, За вражими ворогами мій милий не ходить. Та ой ви, тучі громовії, розійдіться різно, Та прийди, прийди, мій миленький, хоч не рано — пізно. Та орав мій милий у ярині та й став у толоці, Виплакала карі очі за чотири ночі. Та й уже мені ті чотири та й за вісім стали, Бодай мого миленького волики пристали. Та нехай воли живі будуть, а щоб плуг поламався. Щоб мій милий чорнобривий додому пригнався.

їй зрідка підтягувала Марія. Так, потроху розганяючи смуток від минулої ночі, ближче до вечора догнали військо, яке зупинилося на ночівлю побіля містечка Старокостянтинова.

Санько верхи під’їхав до сотні Гурія і, зустрівши його побіля місця, де він розпоряджався впорядкуванням стану, подякував за піклування, яке відчували мандрівники. Сотник зліз із коня і радісно привітався з Саньком Голотою, обняв його за плечі:

— Дякувати нема за що... Про нічний напад знаю і ні в чому вам не дорікаю... То все були втікачі з нашого полку, вони все одно пішли б під страту...

Санько поклав на землю мішок, який був у нього за спиною, і промовив:

— А це вам, пане сотнику, від нашого гурту здобич, оленина. Посмакуєте з дороги.

Гурій посміхнувся і, покликавши одного з козаків, наказав віднести мішок до кухарів, а сам іще раз запросив їх з Іваном по весні до своєї сотні. Санькові нічого не лишалося, як дякувати за запросини. Чемно вклонившись, він сказав:

— Гаразд, пане, підправимося трохи, а там дорога одна — до війська.

Підійшов до Воронька і, не дуже хвацько забравшись на нього, поскакав до свого гурту.

Пристановище було майже влаштовано. Санько Голота коротко розповів про зустріч із Гурієм та заходився допомагати обгороджувати вози.

Ніч проминула безтурботно, і вранці всі прокинулися у доброму настрої та стали готуватися до подальшої дороги. Скоріше хотів полишити це місце і Санько, який поспішав до Шаргорода та, до того ж, відчував незручність у стосунках із сотником Гурієм. Марія з Іваном поділилися з Саньком харчами і передали в подарунок їм із Софійкою лампадку під ікони, а сім’я Ради дала в дорогу солонини та сала.

Рада з Марією поплакали, прощаючись, а Катруся до останньої хвилини висіла на шиї у Санька.

— Ти до нас повернешся, Санько? Я на тебе вже не гніваюсь, ти хороший...

Санько всім усього пообіцяв і, перекинувши мішки поперек спини коня, жваво стусонув Воронька під боки. Кінь слухняно повіз свого хазяїна назустріч долі, тим неймовірним випробуванням, які чекають десь попереду.

Самотній вершник 

Проїхавши з півверсти, Санько Голота роззирнувся, але у вранішній імлі нічого не міг розгледіти, і йому під горло підступила грудка жалю від розлуки з людьми, які стали для нього такими близькими. Дорога на Меджибіж була більш людною. Після бурхливих подій у цьому краї люди шукали собі безпечного пристановища, і кожен їхав туди, де могло бути надійніше місце. При зустрічі з подорожніми Санько привітно вітався, на що люди також відповідали чемним помахом голови.

Проїжджаючи через невеликі поселення, він бачив порожні хатинки, згарища, на яких стирчали димарі та чорніли закіптявілі залишки печей. Усюди було видно свідчення руйнації, яку принесла на цю землю війна, пересування татарського, польського та українсько-повстанського військ. Коли він перебував у сотні та козакував, то якось не помічав того лиха. А тепер сумно дивився на руїни і співчував людям, які сюди повернуться. Скільки ж це треба витратити сил, щоб відновити житло і віру вжиття!

Денний шлях Санько пройшов без пригод, а перед початком сутінок від’їхав подалі від шляху і, знайшовши порожню хатинку, влаштувався на ніч, завівши коня в сіни. Зробивши собі притулок в одному з кутків, він закрив віконце сухою травою і просто посеред колишньої світлиці розпалив багаття. Дим спочатку стелився по долівці, а тоді, знайшовши собі отвір, став виходити у вікно, і вогонь охоче пожирав підкладений до нього хмиз. При світлі вогнища Голота настягав у хатину сухого гілляччя та заходився перерубувати його на друзки. Через деякий час купа галуззя була достатньою, щоб перебути ніч у теплі.