Присмак волі - Володимир Кільченський

Того вечора всі мешканці землянки вперше за останні місяці лягли спати, наситившись смаженою рибкою. Уже лежачи на ліжку, Санько залюбки розповідав про всілякі походеньки, і дітвора сміялася, дивуючись винахідливості козаків.

Уранці Санька розбудили Клим зі Свиридом, яким не давало спати бажання рибалити. Утрьох вони у пітьмі спустилися до затоки і на кризі побачили двох підлітків, що складали рибу в мішки та вже зібралися йти.

— А це що за рибалки?! — розгублено вигукнув Клим і побіг до хлопців, не знаючи, як вчинити далі.

— У нас харчі закінчилися... — сміливо промовив один із підлітків і, обійшовши Клима, подався до берега.

Санько роздивлявся місце лову і побачив довкола ополонки безліч невеликої риби, яка плигала по кризі або ж валялася поруч.

— Хлопці, так ви і цю заберіть... Вона все одно пропаде! — сердито мовив Санько.

Підлітки зупинилися, розгублено поглядали то на Санька, то на рибу.

— Так, дітлахи... Висипайте рибу на лід, будемо ділити,.— вже грізно сказав Санько, і ті, повагавшись трохи, зняли мішки з плечей та висипали свій здобуток.

Ще жива риба билася на кризі, та її швидко поділили по чотирьох мішках, підібравши і малечу, від якої відмовилися ранні рибалки.

— Це буде справедливо, — зауважив Голота. — Тепер ловитимете рибу по двоє від землянки — по черзі... Усі хочуть їсти. Домовились? — закінчив Санько і примусив хлопців потиском рук ствердити угоду.

Ті зробили це знехотя, опустивши голови, а Клим звернувся до старшого:

— Пам’ятай, Юхиме, порушиш угоду — Божа кара впаде на тебе!

На тому й розійшлися по землянках готувати юшку для своїх підопічних.

Після смачної юшки до сніданку Санько став поспішати в дорогу, і провести його, окрім Климових підопічних, прибігла вся дітвора з навколишніх землянок.

— Дивіться мені, тримайтеся разом! Я по весні повернуся....Будете товаришувати — зброї підкину, — напучував Санько нових друзів, які стояли неподалік і вже із вдячністю та жалем від того, що треба розлучатися, посміхалися до Санька.

Клим допоміг вибратися з їхнього байраку, і козак Голота, обійнявши його, подався у напрямку містечка Бар, доганяючи втрачений час.

Під вечір Санько наздогнав уже під самим Баром десятків зо три козаків, які облаштовували нічний табір для відпочинку. Його окликнули двоє, що чатували неподалік від шляху, і Санько під’їхав до них та привітався по-козацькому:

— Слава Ісусу!

Козаки чемно відповіли на привітання, і старший з них запитав:

— Куди поводи правиш? Бачимо, козак ти справний, а на шляху один...

Санько не став плести якісь небилиці, а сміливо відповів:

— Після поранення повертаюся до Шаргорода... Наречена там у мене.

Козаки перезирнулись, і один із подивом спитав:

— А коли це ти встиг посвататися? Ми із Шаргорода. Усіх тамтешніх панянок знаємо.

Санько посміхнувся і відповів, з цікавістю дивлячись на співрозмовників:

— Брали ми Шаргород з полком Максима Кривоноса, тоді і посватався. А її від поляка відбили з друзями... Під Мурафою це було.

Дозорці зрозуміли, що перед ними не якийсь там заброда, а войовничий козак, який і один у полі за себе постояти зможе.

— Добре, добре, козаче... Заверни до нашого десятника. Він вищий від нас, — примирливо сказав один із дозорців, і вони втрьох попрямували до їхнього старшого.

Назустріч вийшов кремезний козак при повному озброєнні, і коли Санько спішився та підійшов до нього, він несподівано першим подав руку для привітання.

— Здоров був, козаче! За всіма ознаками бачу, що свій, бувалий вояка! — приязно привітався десятник.

— Мене звати Саньком, а прізвище — Голота. Під Хмелем у полку Кривоноса змагався проти ляхів! — відповів мандрівник, відчуваючи прихильне ставлення до себе.

— Добре... Бачу, що не на боці ляхів бився. Повечеряєш із нами за нашим звичаєм, а тоді й поговоримо. Ми майже всі з Шаргорода, повертаємося, щоб залогу створити, під полковником Нечаєм ходимо, — охоче розповідав десятник.

А тоді, ще раз уважно поглянувши на Санька, додав:

— Звати мене Миколою Перевертайлом, десятником козакую вже давно.

Санько попросив дозволу прив’язати Воронька ближче до коней козаків, а потім, підійшовши до Миколи, запитав:

— Пане десятнику, хочу допомагати в облаштуванні табору. Може, дозволите з козаками провести ніч? Гуртом безпечніше.

Той посміхнувся і крикнув до одного з козаків:

— Даниле! Візьміть до себе подорожнього козака! Хай з вами буде до Шаргорода!

— Добре, пане десятнику! Хай призвичаюється з нами, — і, запросивши Санька помахом руки, додав: — Лишилося тільки дров нарубати на ніч, і будемо вечеряти.

Санько