Присмак волі - Володимир Кільченський

Швидко повставляв пір’їни, а коли справа дійшла до прилаштування вістря, Санькові не сподобались шматочки залізяччя. Відібравши декілька, він наказав хлопцям точити об каміння, доки не будуть загострені кінці.

— А де ваші списи? — уже суворіше запитав Санько.

Хлопці, перезирнувшись, покрутили головами.

— Швидко відшукайте рівні гілки, аршинів зо три довжиною, щоб були вищі за людський зріст, — дав доручення бувалий у бувальцях козак. — Та знайдіть загострене каміння, — крикнув їм услід.

А ті вже поспішали до виходу із землянки.

— За вістря можуть слугувати і цвяхи, видерті зі спалених хат, — далі повчав Санько.

Коли вже йому подали готовий наконечник, він, розчепивши гілку, заклав його і міцно примотав дратвою.

— Одна гарна стріла вб’є навіть вовка, а в кабана і не стріляйте, бо повернеться — розірве когось на шматки! — зауважив Санько і запропонував вийти надвір.

Побіля землянки вже стояли інші діти, а також парубки та декілька дорослих жінок. Коли мешканці землянки з їхнім гостем вийшли надвір, поміж присутніми пішов шепіт:

— Справжній козак! Цей покаже!..

Санько Голота привітно махнув усім правицею і звернувся до людей, які очікували від нього якогось дива:

— Люди, ніхто нам не допоможе! Робіть зброю та вбивайте ваших ворогів, немов вовків.

Підібрав на землі чималий обапіл та подав Климові, промовивши:

— Постав, друже, кроків за сорок... Он там, побіля того похиленого деревця.

Клим спритно відтягнув обапіл та притулив до дерева. Санько, вправно тримаючи лук, приладнав стрілу і, натягнувши тятиву, випустив. Стріла вп’ялася в обгорілий обапіл на глибину долоні, і Клим побіг, щоб витягти її. Доклав чимало зусиль, але даремно. Принесли сокиру, і, розщепивши дерево, Клим нарешті витягнув стрілу.

— Добре ввійшла в дерево... От би й мені так навчитися цілитись, я не підвів би нікого... — сказав Клим, подаючи неушкоджену стрілу Санькові.

Козак передав лук Климові і показав, як треба без помилок прицілюватися та, затамувавши подих, випускати стрілу. Клим виправдав очікування охочих поспостерігати... Стріла потрапила в обапіл, тільки вдарила нижче.

— Буде з тебе добрий вояка та мисливець! — радо сказав Санько і доброзичливо поплескав хлопчину по плечу.

Принесли довгі палі, і Санько з Климом стали шурхати їх, щоб очистити від лика. Те ж саме робили й інші хлопці. Через деякий час з десяток паль були готові, щоб до них приладнати вістря.

Надходила обідня пора, і Санько Голота пригадав, що йому треба їхати далі. Він став збиратися, але хлопці настійно умовляли його лишитися до ранку. З тривогою поглядаючи на хмарне небо, з якого став падати мокрий сніг, Санько згодився — за умови, що вони підуть до річки Згар ловити рибу.

Іти до річки зібрався добрий гурт, але, прибувши на місце, Санько побачив, що крига добре тримає людину тільки в заводі. Він розділив хлопців на гурти і намалював палицею на кризі, де треба пробити її вузьким рівчаком, щоб поставити на дно смугу з очерету. Усім захотілося мати на вечерю смачну рибку, тож через короткий проміжок часу загорожі вже стояли у воді, а над кригою постали очеретяні смуги.

Прорубали ополонку в кінці коловороту загорожі, і Санько послав хлопців в’язати ковші для вичерпування риби. Клим разом із товаришем на ім’я Свирид залишилися побіля Санька. Свирид, не витримавши, запитав:

— А чому риба захоче прийти до нашої ополонки?

Санько засміявся і коротко пояснив:

— А під льодом важко і рибі дихати... От вона і прийде до ополонки — дихнути свіженькою водичкою, а ми її — ківшиком та в мішок. Утекти вона не встигне, прохід замалий у нашому ятері. У нас на Самаршині такі ятері кітцями називають. Ви, хлопці, тепер на цілу зиму рибою себе забезпечите, тільки не лінуйтеся: у середині нашого хитросплетіння має бути ополонка, щоб риба йшла на свіжу воду, — закінчив Санько і повів дітлахів на берег.

— Риба тишу любить... Нехай іде в наші тенета, а ми зробимо черпальні ковші, — продовжував Санько, угледівши, з яким захопленням дивляться на нього хлопці.

Вони поділилися по двоє і в’язали ковші на всіх мешканців землянки. Санько ходив поміж хлопцями і повчав у тому разі, коли щось робилося недбайливо. Зупинився біля двох хлопчаків і мимоволі почув, як старший казав меншому:

— Ходитимемо раніше за всіх і заготовимо собі риби на цілу зиму...

Голота з гумором поглянув на них і, хмикнувши, промовив:

— Дурень думкою багатіє... Заготовлювані...

Санько, взявши із собою Клима та Свирида, запропонував спуститися на кригу і по черзі, дістаючи дна, черпати в ополонці. Так і зробили. Майже зараз же на кригу впала чимала щука, і хлопці стали черпати ще завзятіше. За короткий проміжок часу на кризі вже борсалося з десяток рибин.

— До вечора ще наб’ється! Ходімо смажити! — весело вигукнув Санько, і ватага хлопчаків з уловом стала підійматися по схилу до землянок.

Тут уже почули про чималенький улов, і повсюдно стояли гурти людей та дивились на щасливих рибалок. Санько почувався героєм, а у землянці хтось кинувся допомагати йому стягнути мокрі чоботи,