Книги Якова - Ольга Токарчук
Твердження, ніби три слова — «дейцах», «ейдаш», «бей-ахав», складені з початкових літер десяти кар, — означають те, про що кажуть контрталмудисти, — нісенітниця. Адже ці слова придумали лише для кращого запам’ятовування десяти кар, а не на позначення християнської крові. Це називається «мнемотехніка» — наука запам’ятовування.
Мацу, спечену на Пасху, і справді стережуть, аби та випадково не скисла, бо Святе Письмо забороняє споживати скислий хліб. Книга Орах Гаїм забороняє не пекти її при чужому, глухому, дурному й малому, а щоб замішував і пік її чужий, глухий, дурний чи малий. Тож контрталмудисти знову наплутали, коли стверджували, що то все — через християнську кров. Що ж до закиду, буцімто книга Рамбам «дозволяє вживати людську кров», то все якраз навпаки, і контрталмудистам точно не зашкодив би урок гебрайської.
І знов на катедру опускається темрява, що її розсіюють лише маленькі пломені свічок. Отець Мікульський перериває диспут і відтерміновує слухання, на яких має прозвучати вирок.
Катажина Коссаковська пише до єпископа Каєтана Солтика
…Чуття мої, які мене рідко обманюють, підказують, що Ви, Ексцеленціє, почали втрачати інтерес до нашої справи, позаяк маєте важливіші турботи в новій єпископській столиці. Я, однак, людина вперта і дозволю собі про все Вам нагадати, бо мені воно небайдуже. Змішуються в мені почуття материнські, бо ті наші пуритани схожі на осиротілих дітей, та батьківські, бо годі й уявити, яким благим ділом була б їхня відмова від помилкової віри і навернення в лоно нашої польської Церкви!
Як перед тим наші пуритани, так і рабини подали слово на свій захист до консисторської канцелярії. На присутніх воно не справило такого враження, як саме звинувачення. Було визнано, що оборона їхня — слабка, що немає в ній ані сенсу, ані переконливих контраргументів. Впадало в очі, що рабини боронили Талмуд або цитатами зі Святого Письма, або сліпо заперечували вину. Врешті-решт ішлося про якісь дрібниці, як-от про те, чи якийсь рабин Давид у своєму Талмуді подав таємний знак оком чи пальцем. Або про те, навіщо талмудистам вживати червоне вино. Менше з тим. Цього все одно ніхто не слухав.
Правда одна: всі ми, що там зібралися, таки домоглися справедливості. Вирок був для нас великою радістю. Отець адміністратор Мікульський оголосив усім: щодо шести перших тез, то талмудистів треба вважати переможеними й розгромленими; якщо ж ідеться про тезу сьому, про християнську кров, її, за письмовою порадою нунція Серри, має ще розглянути консисторський суд і ухвалити щодо неї остаточне рішення. На мою думку, це слушно. Справа дражлива, емоції вирують, тож вирок церковної влади, що визнавав слушність звинувачень, висловлених нашими підопічними, а заразом і небезпідставність стародавніх чуток, міг обернутися для євреїв на найгірші наслідки. Хоч публіка була дещо розчарована, всі погодилися з вироком і розійшлися по домах.
Отже, повідомляю Вам, Ексцеленціє, що питання про хрещення вирішене. Визначено й дату для самого Якова Франка, що мене вельми втішило.
Що він може нам запропонувати? Багато! Каже (а я через кузена мого, того Молівду-Коссаковського, знаю), що досить, аби умови в Речі Посполитій стали трохи кращими, і за ним піде кільканадцять тисяч осіб, не лише з Польщі й Литви, а й з Валахії, Молдавії, Угорщини та навіть Туреччини. Ще він мудро застерігає, що весь той люд, наших польських звичаїв не знаючи, має селитися разом, громадами, інакше розпорошиться й загине.
Уклінно благаю Вас, Ексцеленціє, аби Ви у столиці ґрунт для хрещення підготували і своїм авторитетом нас підтримували.
А я тут, на місці, шукатиму підтримки у вельмож і посполитих львів’ян. Ідеться про підтримку грошову чи будь-яку іншу для тієї велетенської юрби євреїв, які сплять на вулицях. Повірте мені, Ваше Преосвященство: нагадує це циганські табори; ще трохи — і місто розвалиться від тих вуличних таборовищ. На жаль, крім браку харчу, існують і інші, набагато менш приємні тілесні потреби, і це потроху перетворюється на проблему. Важко пройти Галицьким передмістям, не затуляючи носа; до того ж стоїть спека, через яку дух стає геть нестерпним. І хоч сабсацвіанці здаються дуже добре організованими, у мене з’явилася думка, чи не варто було б відвести їм якусь землю за містом. З цим, власне, звертаюся до Тебе, а також до Його Преосвященства єпископа Залуського і лист у цій справі висилаю до примаса. Сама вже я міркувала, чи не віддати тимчасово свій маєток у Войславицях родині Франка та його найближчим прибічникам, доки не знайдеться для них якесь постійне місце. Треба лиш там полагодити дах і облаштувати зручності…
Про клопоти ксьондза Хмельовського
Рік комети для ксьондза Хмельовського — то рік проблем. Він гадав, що на старість сховається у своїй плебанії серед мальв і жерухи (вона допомагає йому від болю в суглобах), а тут весь час якась ворохобня, галас. Тепер ще й той втікач, якого недолюблює Рошко. Ксьондз тримає в себе втікача зі страшним обличчям і не видає його владі. Хоч мав би. Це добрий чоловік, м’якої вдачі й такий нещасний, що сам його вигляд крає ксьондзові серце і змушує замислитися про Боже милосердя та ласку. Рошко ж на того втікача завзявся, і ксьондз боїться, щоб він комусь не доніс. Видно, що Рошко відчуває суперництво, тож Хмельовський мусив до нього стати м’якшим і докинути гріш до платні. Але той все одно ходить насупившись. А тепер, коли він поїхав на кілька днів до Львова, побоюється, щоб вони там, чого доброго, не побилися. Але про це він у листі до пані Дружбацької не згадує, хоч вона, може, й порадила б щось мудре. Ті листи його вельми тішать, бо здається йому, що його хтось нарешті слухає, до того ж у справах людських, а не вчених. Буває, що він складає їх подумки цілими днями. Як ось зараз, коли сидить ще сонний на ранковій службі в бернардинів. Замість молитися, думає про те, як і що написати. Може, так:
…Суперечку мою з паном Яблоновським розглядатиме суд. Я сам буду своїм захисником, тож зараз пишу промову, в якій довести намагаюся, що книжки та знання, що в них міститься, є спільним благом. Знання-бо належить нікому й усім, так само, як небо, повітря, запахи квітів і краса веселки. Чи можна вкрасти в когось знання, яке сам він узяв з інших книг?
Прибув він до Львова якраз у розпал диспуту: єпископ зайнятий, ціле місто на вухах, нікому нема діла до справи отця Бенедикта. Тож зупинився
