Книги Якова - Ольга Токарчук

— Але треба знати, — продовжує Криса, а Молівда прекрасно перекладає, — що книга Орах Гаїм Меґіне Ерец, яка закликає рабинів дбати про червоне вино на Пасху, містить ці два слова без жодних крапок, що створює двозначність. Цим користуються рабини, щоб тлумачити їх людям як «яїн удим», тобто «червоне вино», а собі розуміти як «яїн едим», себто «християнська кров».

— Це така алегорія вина, — перекладає Молівда. Зрештою, невідомо, чи перекладає, чи додає від себе. Він не відводить очей від паперу, кудись зникли його красномовність і харизма.

— Що ви робите? — гукає хтось із натовпу польською і повторює гебрайською: — Що ви робите?!

Криса далі доводить, що те буцімто «червоне вино» і є «нагадуванням про кров».

— Хай скажуть нам талмудисти, про яку кров це нагадування?! — вигукує Криса і тицяє пальцем у рабинів, що сидять навпроти. — І що це за «м о р г а н н я». Навіщо те моргання? — гримить він, його обличчя червоніє.

У костелі тихо як у домовині. Криса набирає в легені повітря й каже задоволено:

— Вочевидь, ішлося про те, щоб таємницю знали лише рабини, а люд аби думав, що йдеться лише про вино.

Тепер, підштовхуваний товаришами, встає Моше з Підгайців. Його руки тремтять:

— На свята великодні, себто Пасху, придумано талмудичну церемонію, яку мають здійснювати всі. Першого святкового вечора на стіл ставлять келих вина, в яке кожен присутній вмочає мізинець правої руки, після чого струшує краплі на підлогу і згадує десять кар єгипетських: 1) «дам» (кров), 2) «цефардая» (жаби), 3) «кінім» (воші), 4) «уроїв» (мухи), 5) «дийвер» (повітря), 6) «шехін» (короста), 7) «бурод» (град), 8) «арби» (сарана), 9) «хойшех» (темрява), 10) «бейхорос» (смерть первістків). Ця церемонія описана в книзі, автор якої, рабин Юда, ці десять кар означує трьома гебрайськими словами: «дейцах», «ейдаш», «беяхав». Ці слова складені з початкових літер назв усіх кар. Простолюдові рабини пояснюють, що ті десять літер — то лише десять кар. Але ми в цих словах виявили таємницю, яку вони, — Моше знову вказує пальцем на рабинів, — приховують. Ми ж побачили, що варто під ці перші літери підставити інші слова, й отримуємо щось зовсім інакше: «Дам церухін кілуні ал дийрех шиюсі беойсой іш хахумим бийрушулаїм», що означає: «Крові потребують усі, як робили це з отим мудрим чоловіком у Єрусалимі».

Настає тиша, всі перезираються. Зрозуміло одне: нічого з цього зрозуміти неможливо. Чутно шепіт, коментарі півголосом, кроки тих, що виходять, бо найнетерплячішим і найбільш розчарованим усе це вже набридло. Надворі, попри спеку, якось свіжіше, ніж у костелі. Незворушний Моше продовжує:

— Ще скажу вам, що в книзі Орах Гаїм у пункті 460-му про випікання маци на першу ніч Пасхи написано: «Аїн люшоїн мацес міцве ваїлое оїсін оїсо ал ідей акім ваїлое ал ідей хейреш шойте вейкутен», що означає: «Не годиться ані місити ту мацу, що на міцву, ані пекти її при чужому, глухому, дурному а чи малому». В інші ж дні можна місити тісто в присутності будь-кого. Хай же нам скажуть талмудисти, чому тієї першої маци не можна місити при чужому, глухому, дурному й малому? Знаємо, яку вони дадуть відповідь! Щоб не скиснуло тісто. А чого ж би воно мало скиснути? Вони скажуть: ті люди могли б його зурочити. Дурниці! Річ у тім, що до маци на Пасху додають християнську кров, і при змішуванні не має бути свідків.

Моше заспокоюється. Останні слова він уже майже кричав. Язловецький рабин хапається за голову й починає розхитуватися. Пінкас спочатку вовтузиться, слухаючи промову Моше, а потім кров ударяє йому в голову, він встає, проштовхується наперед, хоч його хапають за поли й рукави плаща.

— Моше, що ти робиш? Ти ж гидиш у власне гніздо! Моше, ми ж знайомі, вчилися в одній єшиві. Моше, отямся!

Але до Пінкаса вже прямує сторожа з гарнізону з войовничими виразами облич, і той відступає. Моше ж поводиться так, ніби нічого не помічає. Продовжує:

— І ще третій пункт. Давній закон забороняє євреям вживати кров як тварин, так і птахів. Але книга Рамбам, частина друга, розділ шостий, каже: «Дам гоудим айн хаювин улов». Це означає, що всіляка кров нам заказана, хіба що то кров людська. А ще в книзі Масегет Кетубот, частина 60-та, мовиться: «Кров тих, що ходять на двох ногах, є чистою». То хай вони нам скажуть, чия то кров є чистою? Адже не птахів? Таких прикладів сила-силенна: всі вони туманні, але слугують прикриттям для справжніх намірів. Ми відкрили правду. Про решту промовляють убивства невинних дітей.

Коли Моше закінчує, у катедрі зчиняється рейвах. А оскільки день уже хилиться до вечора, Мікульський завершує зібрання і велить рабинам приготувати відповідь за три дні. Усіх присутніх закликає до спокою. З’являється сторожа, але всі розходяться доволі спокійно. Невідомо лише, коли і як із катедри виходять рабини.

Таємний знак пальцем, таємний знак оком

Дня 13 вересня 1759 року, за єврейським календарем — 21-го дня місяця елула 5519 року, перед не меншим натовпом встає львівський рабин Хаїм Коген Рапапорт і промовляє від імені своїх одновірців, називаючи звинувачення актом гніву та помсти і просто злісними нападками. Усі ж аргументи вважає безпідставними і такими, що суперечать законам природи.

Довгожданий дощ нарешті проливається на дах собору важкими краплями.

Рапапорт говорить польською, повільно, старанно, ніби вивчив усе напам’ять. Покликається на Святе Письмо та уявлення про євреїв, описані Гуґо Ґроцієм і християнськими вченими. Низьким спокійним голосом запевняє, що Талмуд не містить нічого супроти християн, завершує ж красномовним звертанням до ласки й заступництва адміністратора ксьондза Мікульського і просить його мудро зважити на те, що закиди контрталмудистів керовані злими намірами.

Тепер його секретар подає йому стос паперів, і рабин Рапапорт починає читати гебрайською. Через кожні кілька речень Бяловольський читає переклад польською. Щодо питання червоного вина: Талмуд наказує євреям пити на Пасху чотири порції червоного вина, а оскільки червоне у Святому Письмі вважається найкращим, його й треба вживати. Якщо ж кращим виявляється біле, можна й білого. Робиться це в пам’ять про кров ізраїльських дітей, яку пролив фараон. Хоч у Святому Письмі про це явно не написано, воно є в традиції. Те вино — також і кров ягняти, зарізаного на Великдень у Єгипті. Якщо двері дому були нею позначені, ангел, що убивав первістків, оминав доми ізраелітів. Слова ж «м о р г а т и» в Талмуді нема взагалі — видно, кепсько контрталмудисти гебрайську вчили. Таким же хибним є і тлумачення слів «едом» та «едим». Адже «едим» означає не християнина,