Місячний камінь - Вилки Коллінз
Що можна було відповісти на це? Я тільки міг запевнити мого милого друга, що навіть його здатність переконувати пропала марно в даному разі.
— Вечір чудовий, — сказав я. — Пройдуся пішки до Фрізінголла і зупинюсь у готелі, а ви приходьте завтра ранком до мене, і поснідаємо разом. Я маю дещо сказати вам.
Беттередж із серйозним виглядом похитав головою.
— Я вельми жалкую, — сказав він. — Сподіваюсь почути, містере Френклін, що між вами і міс Речел усе йде знову добре і приємно. Якщо ви повинні вчинити по-своєму, сер, — продовжував він після хвилинного роздуму, — то вам нема ніякої потреби йти ночувати у Фрізінголл. Переночувати можна значно ближче: всього за дві милі звідси готерстонська ферма. Проти цього ви нічого не можете заперечити ім'ям Речел, — хитро додав дідуган. — Готерстон живе, містере Френклін, на своїй власній землі.
Я згадав це місце, як тільки Беттередж назвав його. Ферма стояла серед долини, на березі найкрасивішого струмка в цій частині Йоркшіра; фермер мав окрему спальню й вітальню, яку він бувало здавав художникам, рибалкам і туристам. Приємнішого житла на час мого перебування в цих місцях я не міг би знайти.
— Кімнати вільні? — запитав я.
— Ще вчора сама місіс Готерстон просила мене, сер, рекомендувати її кімнати.
— Я найму їх, Беттередж, з великим задоволенням.
Ми знову повернулись на подвір'я, де я залишив свій дорожній мішок. Узявши мішок на палицю й піднявши його на плече, Беттередж, здавалося, знову віддався тому подиву, який викликав у нього мій несподіваний приїзд у ту хвилину, коли він дрімав у своєму солом'яному кріслі. Він недовірливо глянув на будинок, а потім повернувся і ще недовірливіше подивився на мене.
— Багато я прожив на світі, — сказав цей найкращий і наймиліший зі старих слуг, — але ніколи не сподівався, що доведеться мені побачити щось подібне. Ось стоїть будинок, і тут же стоїть містер Френклін Блек і, хай мене грім поб'є, він повертається спиною до цієї домівки і йде ночувати в чужу квартиру!
Він пішов уперед, невдоволено хитаючи головою, і щось бурчав.
— Залишається трапитись іще тільки одному чуду, — сказав він мені через плече, — якщо ви, містере Френклін, здумаєте заплатити мені сім шілінгів і шість пенсів, які ви позичили в мене в дитинстві.
Цей саркастичний випад привів його у кращий настрій. Ми пройшли повз будиночок і вийшли з хвіртки. Як тільки ступили на нейтральну землю, обов'язки гостинності (за кодексом моралі Беттереджа) припинились і набрали чинності привілеї цікавості.
Він трохи зупинився, щоб я міг порівнятися з ним.
— Чудовий вечір для прогулянки, містере Френклін, — сказав він, ніби ми щойно зустрілися з ним. — Припустимо, що ви йдете у Фрізінголлський готель, сер…
— Ну?
— Тоді я мав би честь снідати у вас завтра вранці.
— Замість цього приходьте до мене снідати на готерстонську ферму.
— Вельми зобов'язаний вам, містере Френклін, за вашу ласку. Але я мрію, власне кажучи, не про сніданок. Здається, ви сказали, що хочете щось розповісти мені? Якщо це не секрет, сер, — промовив Беттередж, залишивши обхідні дороги і ставши на пряму, — я згораю від нетерпіння дізнатися, що привело вас сюди так несподівано?
— А що привело мене сюди минулого разу? — запитав я.
— Місячний камінь, містере Френклін. Але що привело вас сюди зараз, сер?
— Знову Місячний камінь, Беттередж.
Старий раптом зупинився і подивився на мене, ніби не вірив своїм вухам.
— Якщо це не жарт, сер, — сказав він, — боюсь, що я трохи подурнів на старості літ. Я не розумію його.
— Це не жарт, — відповів я. — Я приїхав сюди знову почати слідство, яке було перервано під час мого від'їзду з Англії. Я приїхав сюди зробити те, чого ніхто ще не зробив, — дізнатися, хто вкрав алмаз.
— Облиште ви цей алмаз, містере Френклін! Послухайте моєї поради і киньте ви цей алмаз! Клята індійська штучка збивала з праведного шляху кожного, хто до неї наближався. Не витрачайте ваших грошей і ваших сил у прекрасну весну вашого життя, сер, займаючись Місячним каменем. Як можете ви (прошу пробачення) сподіватись на успіх, коли сам сищик Кафф заплутався в цій справі? Сищик Кафф, — повторив Беттередж, суворо погрожуючи пальцем, — найвидатніший сищик в Англії!
— Ніщо не змінить мого рішення, мій старий друже. Навіть детектив Кафф не переконає мене. Між іншим, рано чи пізно я повинен поговорити з ним. Ви що-небудь чули про нього за останній час?
— Кафф не допоможе вам, містере Френклін.
— Чому?
— Після вашого від'їзду, сер, в поліцейських колах сталась подія. Знаменитий Кафф подав у відставку. В нього є невеличкий коттедж у Доркінгу, і він геть захопився розведенням троянд. Він сам написав мені про це, містере Френклін. Він виростив білу мохову троянду, не прищеплюючи до дикої троянди. І сподівається, що містер Бегбі, наш садівник, приїде в Доркінг і визнає себе остаточно переможеним.
— Це ще нічого не значить, — відповів я. — Обійдуся і без допомоги сержанта Каффа. А для початку я повинен
