Місячний камінь - Вилки Коллінз

Мабуть, я щось сказав не зовсім обережно. В усякому разі, щось у моїй відповіді, здається, образило Беттереджа.

— Ви б могли довіритись кому-небудь і гіршому за мене, можу вам сказати, містере Френклін, — сказав він хитрувато.

Тон, яким він зробив це зауваження, і деяка розгубленість у його манерах підказали мені, що він має якусь інформацію, якої не наважиться мені повідомити.

— Я думаю, ви допоможете мені, — сказав я, — зібравши докупи окремі фрагменти слідства, які залишив після себе сищик Кафф. Я знаю, що ви можете це зробити. А що ви можете зробити крім цього?

— Чого ж ви ще хочете від мене, сер? — запитав Беттередж із виглядом крайньої покірливості.

— Я жду від вас більшого, судячи з того, що ви зараз сказали.

— Пусті хвастощі, містере Френклін, — уперто відповів старий. — Деякі люди, народившись на світ божий хвальками, такими й помирають. Я — один з таких людей.

Залишився тільки один засіб вплинути на нього. Я вирішив скористатись його прихильністю до мене й до Речел.

— Беттередж, чи були б ви раді, коли б почули, що Речел і я знову стали хорошими друзями?

— Погано, значить, я служив вашій сім'ї, якщо ви сумніваєтесь у цьому!

— Пам'ятаєте, як Речел поводилась зі мною перед моїм від'їздом з Англії?

— Так, добре пам'ятаю, ніби це було вчора! Міледі сама написала вам листа про це, а ви були такі ласкаві, що показали лист мені. Там було сказано, що міс Речел вважає себе смертельно ображеною тією участю, яку ви взяли в розшуках її алмаза. І ні міледі, ні ви, і ніхто інший не могли вгадати чому.

— Цілком правильно, Беттередж! Я повернувся з мандрів і побачив, що Речел все ще вважає себе смертельно ображеною. Минулого року я знав, що причиною цього був алмаз, і я знаю, що алмаз — причина цього й тепер. Я зробив спробу поговорити з нею, але вона не захотіла мене бачити. Зробив спробу написати їй, і вона не відповіла мені. Як же, скажіть мені, зрозуміти це? Розкрити секрет пропажі Місячного каменя — ось єдина можливість, яку залишає мені Речел.

Мої слова, очевидно, примусили його подивитись на справу по-іншому. Він задав мені запитання, яке показало, що я таки зворушив його.

— У вас нема недоброго почуття до неї, містере Френклін?

— Був гнів, — відповів я, — коли я виїжджав з Лондона. Але зараз він минув. Я хочу примусити Речел порозумітися зі мною і нічого більше.

— Припустимо, ви зробите якесь відкриття, сер, — чи не боїтесь ви, що завдяки цьому відкриттю вам стане що-небудь відомо про міс Речел?

Я зрозумів, яка ревнива віра в свою панночку підказала йому ці слова.

— Я вірю в неї так само, як і ви, — відповів я. — Найповніше відкриття її таємниці нічого не виявить такого, що могло б зменшити вашу чи мою повагу до неї.

Остання нерішучість Беттереджа зникла разом з цими словами.

— Можливо, я чиню недобре, допомагаючи вам, містере Френклін, — вигукнув він, — але я можу сказати лише одне: я в цьому розбираюсь як новонароджена дитина! Я поставлю вас на шлях відкриття, а потім ви підете самі ним, як зможете. Ви пам'ятаєте нашу служницю, Розанну Спірман?

— Звичайно!

— Ви завжди думали, що вона щось знала про Місячний камінь і хотіла відкрити вам свою душу?

— Я, певна річ, не міг пояснити її дивної поведінки чимось іншим.

— Ви можете, містере Френклін, розвіяти цей сумнів, якщо тільки бажаєте.

Настала моя черга завмерти. Даремно я намагався у вечірніх сутінках розгледіти його обличчя. Здивований, я трохи нетерпляче запитав, що він хоче цим сказати.

— Не поспішайте, сер! — зупинив мене Беттередж. — Я кажу те, що хочу сказати. Розанна Спірман лишила запечатаний лист — лист на ваше ім'я.

— Де він?

— У її приятельки в Коббс-Голлі. Ви, мабуть, чули, коли були тут востаннє, сер, про Кривоніжку Люсі — дівчину, що ходить з милицею?

— Дочка рибалка?

— Вона, містере Френклін.

— Чому ж лист не було передано мені?

— Кривоніжка Люсі норовлива дівчина, сер. Вона не захотіла віддавати його ні в чиї руки, крім ваших. А ви виїхали з Англії раніш, ніж я встиг вам написати про це.

— Тоді давайте повернемось, Беттередж, і відразу ж заберемо цей лист!

— Зараз дуже пізно, сер. На нашому узбережжі рибалки економлять свічки, і в Коббс-Голлі рано лягають спати.

— Дурниця! Ми дійдемо туди за півгодини.

— Ви можете дійти, сер. Але коли ви дійдете, то побачите замкнуті двері.

Він показав на світло, що мерехтіло внизу, і в той самий момент я почув у нічній тиші дзюрчання струмка.

— Ось ферма, містере Френклін. Спокійно спіть і приходьте завтра вранці, якщо ви будете такі ласкаві.

— Ви підете зі мною до рибалки?

— Так, сер.

— Рано-вранці?

— Так рано, містере Френклін, як вам буде потрібно.