Місячний камінь - Вилки Коллінз

який недаремно стільки років належить до верхівки тих, що займаються цим старим ремеслом — лихварством! Спішно звільнивши службовця з своєї контори, він позбавив індусів допомоги, яку їхній спільник міг би подати, впустивши їх у дім. Спішно перенісши Місячний камінь до свого банкіра, він цим збив з пантелику змовників, перш ніж вони змогли виробити новий план пограбування його. Як здогадались індуси, в останньому випадку, про те, що він зробив, і як вони встигли захопити розписку банкіра — події, вельми свіжі для того, щоб про них багато говорити. Досить сказати, що індуси дізналися, що Місячний камінь вислизнув від них і був відданий (під загальною назвою коштовної речі) на збереження банкірові. Яку ж, містере Брефф, третю можливість передбачають вони, і коли вона настане?

Як тільки запитання злетіло з його вуст, я здогадався, нарешті, чого індус приходив до мене вчора.

— Бачу! — вигукнув я. — Індуси впевнені, як і ми впевнені, що Місячний камінь під заставою, і вони хочуть точно знати найраніший строк викупу його — бо саме тоді алмаз і буде взятий з сейфа банкіра!

— Я говорив вам, містере Брефф, що ви додумаєтесь самі, якщо тільки вам дати можливість для цього. Через рік після того, як Місячний камінь було здано під заставу, індуси чекатимуть третій шанс вкрасти його. Містер Люкер сам сказав їм, скільки треба чекати, і ви своїм шановним авторитетом підтвердили, що містер Люкер говорив правду. Коли приблизно, на вашу думку, алмаз було передано в руки позикодавця?

— Наприкінці червня, — відповів я, — наскільки пригадую.

— А тепер тисяча вісімсот сорок восьмий рік. Дуже добре. Якщо невідома людина, котра віддала під заставу Місячний камінь, може викупити його через рік, алмаз буде в руках цієї людини знову наприкінці червня сорок дев'ятого року. Я буду за тисячі миль від Англії і англійських новин. Та, либонь, вам варт було б записати число і постаратися бути в Лондоні в цей час?

— Ви думаєте, що станеться щось серйозне? — запитав я.

— Я думаю, — відповів він, — що буду в більшій безпеці між найлютішими фанатиками Центральної Азії, ніж я був би, переступивши поріг дверей банку з Місячним каменем у кишені. Індуси двічі зазнали невдачі, містере Брефф. І я твердо вірю, що втретє вони не зазнають невдачі.

Це були його останні слова на цю тему. Подали каву; гості підвелись і розійшлися по кімнатах, а ми піднялись нагору до дам.

Я записав число, і, либонь, непогано буде закінчити свою розповідь, повторивши цю замітку тут:

Червень тисяча вісімсот сорок дев'ятого року. Ждати новин про індусів наприкінці цього місяця.

Зробивши це, я передаю перо, на яке не маю права далі претендувати, тому, хто повинен писати після мене.

Розповідь третя,
написана Френкліном Блеком
Розділ I

Весною тисяча вісімсот сорок дев'ятого року я мандрував на Сході, змінивши свої дорожні плани, складені кілька місяців тому й передані моєму юристу і моєму банкіру в Лондоні.

Через цю зміну мені довелось послати мого слугу за листами й векселями до англійського консула в одному з міст, яке вже не значилося в моїх нових планах мандрувань. Слуга мав приєднатись до мене знову в призначений час і в призначеному місці. Але непередбачений випадок, в якому він не був винен, затримав його в дорозі. Цілий тиждень я й мої люди ждали, розташувавшись табором там, де починалась пустеля. Нарешті перед моєю палаткою появився зниклий слуга з грішми й листами.

— Боюсь, що привіз вам нехороші новини, сер, — сказав він, показуючи на один з листів з жалобною рамкою, адреса на якому була написана рукою містера Бреффа.

У подібних випадках я не знаю нічого нестерпнішого, ніж невідомість. Першим листом, який я розпечатав, був лист з жалобною рамкою.

Лист повідомив мене, що мій батько помер, а я став спадкоємцем його величезного багатства. Спадщина, яка переходила в мої руки, принесла з собою й відповідальність, містер Брефф благав мене негайно повернутися в Англію.

На світанку другого дня я уже був на шляху до моєї батьківщини.

Портрет мій, описаний старим другом Беттереджем у той час, коли я виїжджав з Англії, був (мені здається) трохи перебільшеним. Беттередж по-своєму химерно й серйозно тлумачив сатиричні зауваження своєї панночки про моє закордонне виховання й переконав сам себе, що справді бачив ті французькі, німецькі й італійські сторони мого характеру, з яких завжди підсміювалась моя весела кузина і які існували тільки в уяві нашого доброго Беттереджа. Але, за винятком цієї хиби, мушу признатися, що він написав чисту правду. Я справді був вражений в саме серце ставленням Речел і залишив Англію при першому ж гострому стражданні, заподіяному мені найгіршими розчаруваннями.

Я виїхав за кордон, вирішивши, що зміна місця і моя відсутність допоможуть мені забути її. Я переконаний, що людина, яка в подібних випадках не вірить у благотворну дію зміни місця й розлуки, невірно уявляє собі людську природу. Зміна місця й розлука відвертають увагу від виключного споглядання свого горя. Я ніколи не забував про це, але муки спогадів потроху втрачали свою гіркоту в міру того, як час, віддаль і новизна дедалі більше ставали між Речел і мною.

З другого боку, під час мого повернення на батьківщину дія цих ліків, які так добре допомагали мені, почала так само слабнути. Чим більше я наближався до країни,