Місячний камінь - Вилки Коллінз
Мені розповіли, звичайно, про все, що сталось під час моєї відсутності, — інакше кажучи, про все, що було тут написано як продовження розповіді містера Беттереджа, за винятком тільки однієї обставини. Містер Брефф у той час не вважав можливим повідомити мене про причини, що спонукали Речел і Годфрі Еблуайта розірвати свої заручини. Я не турбував його незручними запитаннями на цю делікатну тему. Великим полегшенням для мене було дізнатись після ревнивого розчарування, викликаного в мені повідомленням про намір Речел стати дружиною Годфрі, що, подумавши, вона переконалася в поспішності свого вчинку і взяла назад своє слово.
Вислухавши розповідь про минуле, я почав розпитувати (все про Речел!) про сучасне. Під чиєю опікою вона перебуває, залишивши домівку містера Бреффа, і де вона живе тепер?
Вона жила під опікою вдови, сестри покійного сера Джона Веріндера, місіс Меррідью, яку виконавці духівниці її матері просили бути опікункою і яка погодилась прийняти цю пропозицію. Мені сказали, що вони прекрасно зжились і тепер влаштувались на сезон у будинку місіс Меррідью на Портлендській площі.
Через півгодини після того, як я одержав цю інформацію, я відправився на Портлендську площу, — не маючи мужності признатися в цьому містерові Бреффу!
Слуга, який відчинив двері, не був упевнений, чи дома міс Веріндер. Я послав його нагору з моєю візитною карточкою, щоб швидше з'ясувати це питання. Слуга повернувся з кам'яним обличчям і повідомив мене, що міс Веріндер нема вдома.
Я міг підозрювати в навмисній відмові побачитися зі мною будь-кого. Але неможливо було підозрювати в цьому Речел. Я сказав, що прийду знову о шостій годині вечора.
О шостій годині вечора мені вдруге сказали, що міс Веріндер немає вдома. Чи не доручила вона щось передати мені? Ніякого доручення не було передано. Хіба міс Веріндер не одержала мою карточку? Прошу пробачення, міс Веріндер її одержала.
Висновок був досить ясний: Речел відмовилась бачити мене.
Із свого боку, я не хотів, щоб до мене так ставились, не зробивши спроби дізнатися хоч би про причину цього. Я послав свою карточку місіс Меррідью і просив її призначити мені побачення в будь-який зручний для неї час.
Місіс Меррідью відразу ж прийняла мене. Запросили мене в затишну маленьку вітальню, і я опинився перед приємною маленькою, вже літньою дамою. Вона була така добра, що висловила мені своє співчуття і деяке здивування. Водночас, однак, вона не могла ні пояснити мені поведінку Речел, ні умовити її, бо ця справа стосувалась її особистих почуттів. Усе це було сказано кілька разів із ввічливим терпінням; і це було все, чого я досяг, звернувшись до місіс Меррідью.
Моєю останньою спробою було написати Речел. Мій слуга відніс їй на другий день листа з суворим наказом дочекатись відповіді.
Відповідь було принесено — буквально одне речення:
«Міс Веріндер відмовляється вступати в листування з містером Френкліном Блеком».
Хоч як я кохав її, мене глибоко образила така відповідь. Містер Брефф, який зайшов до мене поговорити у справах, застав мене ще приголомшеним пережитим. Я відразу ж відкинув усі справи й відверто розповів йому про все. Та він не зміг, як і місіс Меррідью, дати задовільного пояснення. Я запитав його: можливо, якийсь наклеп дійшов до Речел? Містер Брефф не знав нічого про будь-який наклеп на мене. Може, вона говорила що-небудь про мене, коли мешкала в домі містера Бреффа? Ніколи. Можливо, вона хоч запитувала під час моєї довгої відсутності, живий я чи помер? Про це вона ніколи не питала.
Я вийняв із свого записника лист бідної леді Веріндер з Фрізінголла, написаний в день мого від'їзду з її йоркширського маєтку. Я звернув увагу містера Бреффа на дві фрази в цьому листі:
«Цінна допомога, яку ви подали слідству в розшуках зниклого алмаза, все ще здається непростимою образою для Речел в її нинішньому пригніченому стані. Діючи в цій справі наосліп, ви посилили її тривогу, бо своїми свідченнями, самі того не бажаючи, помагали розкриттю її таємниці».
— Можливо, — запитав я, — що почуття до мене, описані тут, і тепер не змінились?
Містер Брефф був справді засмучений.
— Якщо ви наполягаєте на відповіді, — сказав він, — признаюсь, що я не можу інакше пояснити її поведінки.
Я подзвонив і наказав своєму слузі запакувати мої речі і послати за розкладом поїздів. Містер Брефф запитав здивовано, що я збираюсь робити.
— Я їду в Йоркшір, — відповів я, — найближчим поїздом.
— Чи можу запитати, з якою метою?
— Містере Брефф, допомога, яку я з найкращим наміром подав під час розшуків її алмаза, була непростимою образою для Речел майже рік тому і залишається непростимою образою досі. Я не хочу бути в подібному становищі. Я вирішив відкрити секрет, чому вона нічого не сказала матері і чим викликана її неприязнь до мене. Якщо час, зусилля і гроші зможуть зробити це, я знайду злодія, який вкрав Місячний камінь!
Містер Брефф пробував заперечувати, умовляв мене послухатися здорового глузду, — коротше кажучи, хотів виконати свій обов'язок переді мною. Та я залишився глухим до всіх його переконань. Ніякі в світі докази не похитнули б у цю хвилину моєї рішучості.
— Я буду знову продовжувати слідство — з того самого місця, на якому зупинився, — заявив я, — і вестиму його крок за кроком
