Місячний камінь - Вилки Коллінз

Не можна заперечувати, що він чудово пояснив важке для мене питання, — бо прекрасно знав характер індусів і йому не треба було думати, як мені, про сотні інших духівниць після смерті полковника Гернкасла!

— Отже, все гаразд, — підвів підсумки містер Мартует. — Першу можливість захопити алмаз індуси втратили того дня, коли їх посадовили у фрізінголлську тюрму. Коли ж випала їм друга можливість? Друга можливість була для них, як я можу довести, коли вони ще сиділи в тюрмі.

Перш ніж продовжувати свою розповідь, він дістав записник і розгорнув його на спеціальній сторінці.

— Я в ті дні залишався із своїми друзями у Фрізінголлі, — продовжував він. — За день чи за два до того, як індусів звільнили (здається, це було в понеділок), до мене прийшов комендант тюрми з листом. Якась місіс Маканн, у якої вони наймали квартиру, принесла цього листа в тюрму для передачі індусам; а самій місіс Маканн цей лист всунув у двері вранці листоноша. Тюремні власті помітили, що на листі був ламбетський штемпель і що адреса, хоч і написана правильною англійською мовою, якось не відповідала прийнятому у нас звичаю адресувати листи. Розпечатавши конверт, вони побачили, що текст був цілком написаний іноземною мовою — мовою хінді, як вони цілком правильно подумали. До мене прийшли, певна річ, для того, щоб я зробив їм переклад. Я записав у своєму записнику копію оригіналу і свій переклад, — ось вони до ваших послуг.

Він подав мені розгорнутий записничок. Першою була скопійована адреса. Вона була написана суцільною фразою без жодних розділових знаків: «Трьом індусам які проживають у дами на ім'я Маканн у Фрізінголлі в Йоркшірі». Потім був переписаний індуський текст, а англійський переклад був наприкінці, зроблений такими дивними словами:

«Іменем правителя Ночі, який сидить на Антилопі, руки якого обіймають чотири кутки землі!

Брати, поверніть ваші обличчя на південь, приходьте до мене на вулицю, на якій багато шуму і яка спускається до берега річки!

Причина цьому та:

Мої власні очі бачили його».

Лист ось так і закінчувався; не було ні числа, ні підпису. Я віддав книжечку містерові Мартуету і признався, що цей цікавий зразок індуської кореспонденції поставив мене в безвихідь.

— Я можу вам пояснити перше речення, — сказав містер Мартует, — а поведінка індусів пояснить вам решту слів. Бог Місяця в індуській міфології зображується чотирируким божеством, що сидить на антилопі, а один з його титулів — правитель Ночі. Тут є щось підозріло схоже на прихований зв'язок з Місячним каменем. Тепер давайте глянемо, що робили індуси, коли тюремні власті вручили їм лист. Того ж дня, як їх звільнили, вони відразу поспішили на залізничну станцію й зайняли місця в першому ж поїзді, який відходив у Лондон. Ми всі у Фрізінголлі жалкували, що за дальшими вчинками індусів не було встановлено таємного нагляду. Але після того, як леді Веріндер відпустила сищика і припинила дальше слідство про пропажу алмаза, ніхто вже нічого не міг зробити в цій справі. Індусам було дано можливість їхати в Лондон, і вони поїхали в Лондон. Що потім ви чули про них містер Брефф?

— Вони почали набридати містерові Люкеру, — відповів я, — тиняючись без діла коло його будинку в Ламбеті.

— Ви читали про те, що містер Люкер звернувся до судді?

— Так.

— У своїй заяві, як ви пам'ятаєте, він згадує про іноземця, котрий служив у нього і якого він щойно звільнив, підозрюючи його у спробах вчинити крадіжку; він також думав, що цей іноземець діє заодно з індусами, які набридали йому. Висновок, містере Брефф, на диво ясний — і про те, хто написав лист, такий незрозумілий вам, і про те, яку східну коштовність цей іноземець хотів украсти в містера Люкера.

Висновок (як я сам поспішив признатися) був вельми ясний, щоб його пояснювати. Я ніколи не сумнівався, що Місячний камінь потрапив до рук містера Люкера саме в той проміжок часу, про який говорив містер Мартует. У мене було тільки єдине питання: як могли індуси довідатись про не? Питання це (найважче в даному разі, як я думаю) тепер розв'язане, як і решта питань. Хоч я і стряпчий, але відчув, що містер Мартует проведе мене з зав'язаними очима останніми поворотами лабіринта, яким він вів мене досі. Я зробив йому комплімент сказавши це, і він люб'язно це прийняв.

— Дайте й мені, в свою чергу, певну інформацію, перш ніж продовжувати, — попросив він. — Хтось мав відвезти Місячний камінь з Йоркшіра в Лондон, і хтось одержав за нього гроші, інакше він не був би в руках містера Люкера. Чи відомо вам, хто це зробив?

— Ще ні.

— Була якась історійка (чи не так?) з містером Годфрі Еблуайтом. Мені сказали, що він — знаменитий філантроп, а це вже прямо говорить проти нього.

Я щиро погодився з містером Мартуетом. Водночас я відчув себе зобов'язаним повідомити його (даремно писати тут, що я не назвав ім'я міс Веріндер), що містер Годфрі Еблуайт виправдався від будь-якої підозри на підставі показань такої особи, за правдивість якої я безсумнівно можу поручитись.

— От і добре, — спокійно промовив містер Мартует, — залишимо це доти, поки справа не з'ясується. А поки що, містере Брефф, ми повинні знову повернутись до індусів. Поїздка їхня у Лондон просто закінчилась тим, що вони стали жертвою другої невдачі. Втрату другої можливості вкрасти алмаз слід, на мою думку, приписати хитрості й передбачливості містера Люкера,