Книги Якова - Ольга Токарчук
Споглядання Дунаю мене заспокоювало. Я бачив, як вітер колише снасті невеликих корабликів, як похитуються барки, пришвартовані до берега. Наше життя було наче розіп’яте між двома великими ріками — Дністром і Дунаєм; вони були такими собі гравцями, що ніби розставляли нас, як фігурки дивної Хаїної настільної гри.
Моя душа — невіддільна від душі Якова. Не можу інакше пояснити такого мого прив’язання до нього. Можливо, колись, у минулому, ми були однією істотою. У цій єдності з нами мусили бути також ребе Мордке та Ісохар, про чию смерть ми з жалем довідалися.
Навесні в час Песаху ми здійснили давній ритуал, який означав початок нового шляху. Яків узяв барильце, поставив на нього дев’ять свічок, у руках тримав десяту і запалював усі по черзі, а потім задмухував. Так зробив тричі. Потім сів коло дружини, і ми почергово підходили до нього й поєднували з ним душі й тіла, визнаючи його Володарем нашим. Потім зробили це ще раз, уже всі разом. А чимало наших чекали за дверима, аби приєднатися. То був ритуал Кав гамліхо, себто Царський шнур.
Тим часом до Джурджу з’їжджалися натовпи наших братів, що тікали з Польщі, вирішивши ніколи більше на Поділля не повертатись. Розгублені, вони прямували або до Салонік, до братів донменців[118], або сюди, до Валахії. Дім Якова був для них відкритий, а вони іноді навіть не знали, хто він такий: оповідали-бо про якогось Якова Франка, який начебто досі гасає Польщею і громить талмудистів. Якова це дуже тішило, він довго їх розпитував і навмисно затягував розмову, аби врешті-решт зізнатися, що він і є тим Яковом. Це свідчило лише про одне: його слава зростала, і дедалі більше людей чули про нього. Проте сам він, схоже, не був щасливий. Хані й нам усім доводилося терпіти його кепський настрій, коли він лаявся і кликав до себе Ізраеля Османа, наказуючи йому то їхати з якоюсь місією, то залагоджувати щось у аги.
Новоприбулі, якими гостинно опікувалася Хана, розповідали, що над Прутом, на турецькому боці, стоїть ціла армія правовірних, яка чекає нагоди повернутися на батьківщину. Вони животіють там у холоді, голоді та злиднях, поглядаючи здалеку на польський берег.
У травні прийшов довгоочікуваний докладний лист від Молівди, в якому він повідомляв нам про великі старання його самого, пані Коссаковської та інших вельмож і єпископів заради того, аби прихилити до нас самого короля. Тож ми знов почали думати про повернення в Польщу. Яків нічого не казав, але я бачив, як вечорами він потай гортає польську книжку. Я здогадувався, що він вчить мову, але переконався в цьому, коли одного разу він ніби мимохідь запитав мене:
— Як це так, що польською буде «один пес», але «два пси»? Має бути «песи»!
Я не зміг йому цього пояснити.
А ще через певний час до нас прийшов охоронний лист від короля. Був він написаний так пишномовно, що я намордувався, аби його вдало перекласти. Перечитував його стільки разів, що запам’ятав слово в слово, тож якби мене хтось розбудив серед ночі, зміг би запитувати який завгодно уривок:
Суплікували до нас вищезгадані Ради Наші, іменем речених контрталмудистів, аби ми їх, під протекцію нашу королівську взявши, лист охоронний доручили супроти завзятості та намагань декотрих осіб, сиріч тако речених невірних талмудистів, аби сим контрталмудистам не лише у воєводстві Подільському, але в кожному місці в Королівстві та Державах Наших вільно й у праві було перебувати, і аби процес незавершений до свого вдатного дійшов кінця, у всіх найвищих судах Королівства, чи то духовних, чи світських, підтримувати і протегувати, кривди завдані усправедливити, і аби всіма привілеями, правами, свободами, євреям правами коронними наданими, користуватися могли безпечно, добровільно й спокійно.
До сих прохань, слушно й справедливо до нас скерованих, прихиляючись і до уваги взявши, що речені контрталмудисти талмуд єврейський, незліченними блюзнірствами переповнений, для загального добра єдино істинної Церкви й Вітчизни шкідливий, Найвищими Папами на вогнище приречений і в деяких королівствах, також і в Нашому, справедливим декретом згадуваного Превелебного в Бозі Його Високопреосвященства єпископа Міколая посеред міста Нашого Кам’янця-Подільського спалений, відкидають і відрікаються, до пізнання Бога, що є у Трьох Особах і Єдиносущний, наближаючись, науки, що містяться в Старому Завіті визнають і шанують…
Сих контрталмудистів під опіку Нашу взявши, усім посполу і кожному зокрема сей лист охоронний супроти завзятості та намагання вищезгаданих і всіляких осіб, задля усправедливлення кривд і протекції законної видати ухвалили…
Сим листом охоронним тако речені контрталмудисти пошановані й під опіку взяті, безпечно і без усякої перешкоди з боку тих, від кого кривди побоюватися можуть, у Королівстві й Державах Наших перебуваючи, торгівлю згідно з привілеями їм даними в кожному місці, селах, містечках, містах провадити та ярмаркувати, як і всі справи гідні й достойні чинити, а також перед Судами, як духовними, так і світськими коронними ставати, позови подавати чи на них відповідати, добровільні свідчення давати та інші, за законом та справедливістю речі чинити можуть, як і їхні жони, діти та домашня челядь, а також їхні маєтки рухомі та нерухомі нашою Королівською протекцією захищаємо, щоб і вони, спокійно та стримано сим користаючи, причин для сварок і суперечок не даючи, Нашою милістю не зловживали, але про всяке переслідування і всяку небезпеку, від чого сей лист охоронний захищати має, негайно звідомляли…
Варшава, 11 міс. червня р. Б. 1758, панування Нашого року XXV, Авґуст Король.
Нечасто сам король стає на бік переслідуваних, тож радість настала велика і велике піднесення, всі вже почали пакуватися, збиратися й справи завершувати. Базарчики, де вечорами точилися нескінченні диспути, раптом спорожніли, бо всі були зайняті майбутньою подорожжю, і вже доходили до нас звістки, що над Дністром і Прутом таборують тисячі наших. Повертаємося до Польщі.
Довідавшись про натовпи, що поневіряються у Перебеківцях над Прутом, Яків добре спорядив Ізраеля Османа, який жив тут у Джурджу й уже давно пристав на мусульманську віру, і відіслав вигнанців з Польщі до тих бідолах, які у великій журбі сиділи, не знаючи, куди їм подітися. Яків дуже потерпав за братів, а найпаче журився тим, що там більше було матерів, дітей і старих, ніж здорових чоловіків, які подалися на такий-сякий заробіток. Жили в нашвидкуруч зліплених мазанках.
Першим звідти прибув другий син Нуссена. Яків ставився до нього
