Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856 –1886) - Грицак Я.Й.

між Бориславом як він був і Бориславом, витвореним Франковою фантазією, є надзвичайно плідним предметом дослідження, особливо коли йдеться про аналіз письменницького варштату. На жаль, до недавнього часу ця можливість залишалася не використаною. «Франко і Борислав» є однією з найбільш досліджуваних у франкознавстві тем - і водночас однією з найменш досліджених. Українські дорадянські й еміграційні франкознавці великою мірою іґнорували бориславський цикл, бо він не відповідав панівній національній парадигмі: вшановуючи Франка як «національного поета», «українського Мойсея», вони трактували його ранні соціялістичні твори як «гріхи молодости»3. Натомість радянське франкознавство дуже інтенсивно експлуатувало бориславський цикл,

щоб довести, що Франко був провісником комунізму в українській інтелектуальній історії. Його бориславські оповідання називалися «прологом до жовтневої революції», «справжньою пролетарською прозою з ери початків пролетаріяту»4. Радянські дослідники стверджували новаторство Франка як «пролетарського письменника» і провісника «радянського реалізму» не лише в українській чи східноєвропейській, але й усій світовій літературі5.

Цим тенденціям у радянському франкознавстві відповідали радянські історичні дослідження Бориславського нафтового басейну. Радянська історична наука, маючи на меті показати існування у Галичині сильного робітничого руху, що перебував «на шляху до Великого Жовтня»6, теж витворила свій «міт Борислава» — але на відміну від Франка, з відвертими фальсифікаціями і меншим талантом7.

Поява протягом останніх двох десятиліть нових праць як про Франка, так і про Борислав, почала поступово змінювати ситуацію. Проте досі замало спроб критично зіставити Франкові тексти з контекстом, у якому вони виникали8. Дальші міркування є, власне, результатом такого зіставлення. Воно відкриває можливість прослідкувати, як еволюціонували погляди Франка, коли нові факти змушували його серйозно ревізувати свої первісні уявлення.

Борислав, яким він був насправді

Франко був ровесником промислового Борислава. Початок промисловому видобуткові прикарпатської нафти поклали технічні відкриття 1850-х pp. У 1852-1853 pp. львівські аптекарі Ян Зег та Іґнацій Лукасєвіч відкрили спосіб дистиляції нафти, яку після цього можна було використовувати у спеціяльно сконструйованих світильниках9. У185 3 р. вони освітили львівську аптеку та операційний зал одного з львівських шпиталів, з 1854 р. їх стали використовувати для освітлювання залізничих двірців, і за короткий час нафтові лампи поширилися по всій Австрійській імперії, ставши звичним явищем навіть у селянських хатах10.

Поширення нафти як освітлювальної речовини викликало в середині 1850-х першу хвилю «нафтової лихоманки». Центром її став Борислав: Ян Зег та Іґнацій Лукасєвіч провадили свої досліди на бориславській нафті, вона ж правила за сировину для дистиляту, який використовували для освітлення залізничних двірців. 185 6 p., в рік, коли народився Франко, у Бориславі вже видобували до 500 кг нафти за тиждень. Під час пошуку нафти львівський фабрикант Роберт Доме у 1854 р. натрапив у Бориславі на великі поклади земляного воску (озокериту). Декілька років це відкриття не мало ніякого застосування, аж поки 1862 р. не було відкрито способу виробляння з озокериту парафіна. Аж до кінця 1880-х pp. саме озокеритна промисловість займала левову частку в індустріяльному розвитку Борислава11.

Промисловий бум швидко перетворив Борислав із невеликого села з 759 жителями (1850) на великий промисловий центр із населенням у 12.439 чоловік (1900, див. таблицю 5)12. У Дрогобицькому повіті нараховувалося 16 сіл, де видобували нафту або озокерит. Головним центром однак був і залишався Борислав із сусідніми селами Мразниця, Тустановичі, Східниця і Волянка13. Центральна влада спробувала знаціоналізувати місцеві нафтові й озокеритні родовища, але не змогла: за чинним законодавством, вони належали власникам землі, на якій були знайдені. Проте й місцеві селяни з цієї нагоди не скористалися. Більшість із них не мала потрібних капіталів, щоб розпочати промисловий видобуток. Свою роль зіграли і забобони: використовувати землю не за призначенням вважалося гріхом. Від промислової експлуатації Борислава зуміли розбагатіти лише місцеві війти, що завірювали контракти, та декілька селян, яким пощастило вигідно здати землю в оренду14. Більшість свою землю втратила через обман або насильство з боку підприємців. Про бориславців у Дрогобиччині склали коломийку:

Ой мовили бориславце, що будуть панами,

А вни поле попродали та й пішли з торбами [26: 189]

Прибульці дуже скоро перевищили число автохтонів. В одному з офіційних документів з 1860-х років писалося, що у Борислав «прибувають люди всякого роду, зваблені прибутком, які вважають прибуток і швидке розбагатіння своєю єдиною ціллю і не перебирають у засобах»15. Довший час бориславські промисли були представлені дрібними підприємствами. Новоспечені підприємці не мали досить капіталу, щоб утримувати протягом одного року навіть одну шахту. Багато з них могли перетривати, об’єднуючи свої скромні капітали з такими ж доробкевичами, які вони самі. У1865—1875 роках в одному лише Бориславі нараховували 10—15 тис. шахт; декотрі з них мали по 20—30 власників. Ризик добре оплачувався: у 1865 р. інвестований капітал приносив у середньому 62% прибутку16.

Як чужинці, так і автохтонні спостерігачі писали про місцеві стосунки як про щось виняткове, ба навіть унікальне. Борислав був уособленням культу сили і культури насильства. Він мав сумнівну славу «галицької Каліфорнії» чи «австрійської Сицилії»17. Один із місцевих підприємців-поляків, який перед тим провів декілька років у Каліфорнії під час «золотої лихоманки», коли револьвер і кулак були єдиним джерелом закону і порядку, твердив, що не бачив там і дещиці того, що відкрилося його очам у Бориславі18.

Промисловий розвиток Борислава у перші десятиліття міг правити за ілюстрацію до висновку Карла Маркса про те, що «методи первісного нагромадження - це все, що завгодно, але тільки не ідилія»19. Борислав був класичним прикладом «хижацької промисловости» (Raubbaubetrieb): видобуток вівся з мінімальними капіталовкладеннями, без огляду на тривалу перспективу та екологічні наслідки. Невелика глибина залягання місцевих покладів відкривала можливість швидкого збагачення: напавши на багату воскову жилу («матку») чи багате нафтове родовище, можна було казково розбагатіти за один день чи за одну ніч.

За таких обставин місцеві підприємці не квапилися запроваджувати технічні нововведення. Місцевий інженер у 1865 р. так описував спосіб видобутку нафти:

Двоє робітників, яких супроводжує наглядач, несуть усе гірниче устат-ковання, яке складається з горизонтального вала, ручного ворота та канату і в якому немає навіть атома заліза. Наступної хвилини вони встановлюють його над колодязем і добувають нафту20.

Ще наприкінці 1890-х pp. тяжка фізична праця робітників обходилася набагато дешевше, аніж експлуатація машин21. Засоби безпеки праці були дуже примітивні, відповідно дуже багато було нещасних випадків, у тому числі й смертельних22 Картини найму робітників на працю скидалися радше на античні рабські ринки, аніж новочасний ринок праці. Німецький інженер Иозеф Мук, що провів тут декілька років, описував свої враження так:

Хто о п’ятій годині ранку або вечора проходив вулицями Борислава, той потрапляв на ринок рабів. Багато сотень чоловіків і жінок, одягнутих у жалюгідне лахміття, стояли і сиділи обабіч дороги, очікуючи, поки хто-небудь найме їх на