Роман крізь час - Люсі Лі

– Ну Маша ви кадр, — вже наприкінці співбесіди, видає Олег Вікторович. – Як так вийшло що ви знову опинилися переді мною у такій неоднозначній позі?

– Я лише намагалася відчинити двері, — з червоним обличчям намагаюся пояснити ганебну ситуацію. 

– І у вас це майже вийшло, — знову гучно сміється Властилинов. – Боюся навіть уявити якби замість мене був сам генеральний. 

– А я навіть не хочу цього уявляти, — зовсім не розділяючи його веселощів, буркочу у відповідь. - Це якось вплине на мою можливість бути прийнятою на цю роботу? - нервово запитую, відчуваючи що мені вже не до сміху. Бо дійсно зі сторони можна подумати, що я трішки пришелепкувата. 

Коли я це питала О.В якраз розглядав мої документи, і подивившись на мене задумливо завмер. 

Видно вигляд у мене був зараз надзвичайний. Надзвичайно пришиблений.

– Гаразд, — нарешті відповів, якось дивно махнувши на мене рукою. "Ніби — грець з тобою", – Прийнята на випробувальний термін. А коли із відрядження повернеться генеральний то остаточно зможе затвердити вашу кандидатуру.

– Це вже точно? Ви дійсно мене приймаєте до себе на роботу? - радісно скрикую.

– Ну, як я вже казав, останнє слово все одно залишається за генеральним, але одне я можу сказати стовідсотково, — розтягнувши губи у насмішкуватій посмішці проговорює чоловік, — Що в вас Маша не відібрати, то це наполегливість і оригінальність підходу до виконання завдань. 

– Сподіваюся це був комплімент, — підозріло скидаю брів. 

– О, звісно, — якось двозначно відповідає О.В.