Роман крізь час - Люсі Лі

Маша 

Властилинов, як і обіцяв, був відсутній рівно два дні. Тому більше мені не довелося нікому міняти й ламати плани.

Тиждень на новій роботі пройшов відносно спокійно, працювала я з тією самою самовіддачею та наполегливістю, тому до кінця робочих буднів, призвичаїлася виконувати всі 50 справ, і додому повзти не пізніше семи вечора. І я була цим задоволена, це явний прогрес в роботі. А також мною був задоволений всюдисущий О.В. 

В п'ятницю у кінці робочого дня, він урочисто заявив, що спостерігав за мною весь тиждень і дуже задоволений результатами моєї праці, а також що не помилився зі своїм вибором. Своєю чергою я замислилася над питанням коли він встиг за мною спостерігати, якщо весь час або проводив на нарадах, або в кабінеті. З цього зробила висновок, що треба пошукати приховану камеру. І ще, що я для себе зрозуміла, на це місце шукали не досвідчену, а просто вперту людину, як, наприклад я. У розумінні характеру людини, здається Властилинов дійсно був тонким психологом.

Під кінець урочистої промови чоловік повідомив, що в понеділок повертається генеральний, і коли бос особисто затвердить мою кандидатуру, тоді й почнеться мої справжній робочі будні. Бо до цього це була лише розминка. Тому оскільки мої документи були надіслані та вивчені генеральним заочно, переживати мені нема чого. Бо на роботу мене вже взяли. На цій позитивні ноті я зі спокійною душею пішла на вхідний, бувши майже впевненою у тому, що залишуся працювати в "Starbackses Corporation"

Ранок понеділка, зустрів мене похмурою та безрадісною погодою. Було прохолодно, та вже починав накрапати дощ. 

Цей день не задався ще з ранку.  

Спочатку я облила себе гарячою кавою, тому довелося нашвидкуруч переодягатися. У зв'язку з цим запізнилася на маршрутку і щоб своєчасно доїхати до роботи, довелося викликати таксі. Якому заплатила втридорога, і враховуючи що зарплату я ще не отримувала, мій бюджет зазнав значних втрат. 

І це ще були не всі неприємності що чекали мене на сьогодні. Всесвіт попереджав мене як міг, але моя вперта натура уперто ігнорувала, його красномовні натяки. 

Рівно о 8.40, фурією влітаю до приймальні, радіючи тому, що генеральний, як запевняла Людочка, з'являється на робочому місці не раніше восьмої. І тільки примостила свою багатостраждальну в ранковій боротьбі п'яту точку на крісло, як почула з перемовника незнайомий приємний, чоловічий голос. Такий що аж мурахи по шкірі, низький, з легкою хрипотою, все як ми любимо:

– Маріє, доброго ранку. Радий, що ви нарешті вирішили прийти на роботу, - багатозначно тягне незнайомець. - І якщо ви вже віддихалися, то будь ласка, занесіть мені ранкову каву, і захопить із собою всі договори за той тиждень, що вимагають мого підпису.

Злякано пікнувши у відповідь, щось на кшталт: - Так шеф, - відразу заливаюся фарбою. Мої найгірші побоювання вже починають справджуватись. Мене стовідсотково сьогодні звільнять, ось прямо своїм м'яким місцем відчуваю.

Наче ошпарена одразу злітаю зі свого затишного крісла. Рву на підборах до кухні, щоб швидко увімкнути кавомашину. Поки готую каву для шефа і собі роблю під шумок, невідомо коли в мене з'явиться можливість випити, або навіть поїсти. День обіцяє бути напруженим.

І вже дійшовши до дверей з повною філіжанкою запашної кави та стосом документів згадую, що шеф не п'є кави із кавомашини.

Трясця його! 

Подумки смачно вилаявшись розумію, що вже пізно щось змінювати, може мені пощастить і шеф нічого не помітить. Трішки заспокоївши себе цим, сміливо штовхаю коліном двері кабінету.

У приміщенні генерального із п'ятниці нічого не змінилося.

Величезне світле приміщення зроблене у суто чоловічому стилі лофт, увібрало у собі все. Чіткість ліній, натуральність матеріалів, мінімалізм, стриманість до деталей. Все просто і водночас мужньо. 

Величезне панорамне вікно майже на всю стіну відкриває чудовий краєвид на місто, з висоти пташиного польоту. Ближче до вхідних дверей, біля невисокого чайного столика, із кованого металу, стоїть, неймовірних розмірів, м'який диван із коричневої шкіри з модними потертостями під старовину. Посеред кабінету гармонійно вписався величезний дубовий стіл, за яким поважно возсідає у кріслі мій безпосередній керівник.

Сказати, що чоловік був на мій смак, не сказати нічого. 

Якби я колись замислювалася про особисте життя, саме такого чоловіка я хотіла б мати поряд. 

На мене дивився мужній у найкращому сенсі цього слова, чоловік, вдягнений у класичний сіро-синій костюм. Благородні риси обличчя ефектно підкреслювали яскраво - карі очі, та смаглява шкіра. Мужнє підборіддя прикрашала модна на зараз кількаденна щетина. Темно-русяве волосся було акуратно підстрижене, а жорсткі губи викривлені в іронічний кривій посмішці.

Зачаровано задивившись на це неймовірне видовище чоловіка своєї мрії, я не одразу розумію сенс виразу його обличчя. Яке віддалено здалося мені знайомим. 

І чому він на мене так дивиться, ніби чекає що я кинуся до нього з обіймами?

Уважний погляд темно-карих очей, нахабно ковзає по моїй фігурі, та посмішка стає ще ширше. Ніби те що він бачить неабияк його задовольняє.

Що за натяки такі? Якщо він вважає що я дівчина легкої поведінки, то зараз ця кава буде у нього на пиці. І я навіть не подивлюся що він гендиректор. 

Палаючи від такого нахабства, я розгублено дивлюся на себе намагаючись виявити те, що могло викликати, таку неоднозначну реакцію чоловіка. 

Сьогодні я як завжди вдягла строгу сіру спідницю, нижче коліна, позаду звичайно був пікантний розріз, але він його навряд чи бачить. Чорні туфлі та білу напівпрозору блузу. Бо з ранку в мене трапилася аварія і я вимушена була схопити з вішалки першу що трапилася. Так, блуза не зовсім підходила під діловий стиль. Була занадто прозорою, і якщо придивитися, то можна було побачити під нею мій білий ажурний бюстик. Але це не як не давало надії на те, що я легкої поведінки. 

Від збентеження та обурення я починаю червоніти. Останнє, що мені хотілося на новій роботі, це залицяння від нового шефа. Хоч і дуже привабливого. У мене завжди були чіткі моральні принципи і я не планую переступати цю межу.