Роман крізь час - Люсі Лі

Після того, як більша частина претенденток нарешті проходять співбесіду і я вже маю надію що до кінця цього дня я нарешті потраплю до цього О.В. секретар радісно сповіщає, що на сьогодні співбесіди закінчено, оскільки начальник відділу кадрів Олег Володимирович терміново їде на якусь там зустріч.

Біс його! Буквально волає у мене все в середині. Хочеться встати з ноги вибити двері кабінету цього О.В. і кинути йому в обличчя усі ті п'ятнадцять аркушів. 

Але зважаючи на те, що я, майже годину сиджу на підлозі підтиснувши під себе ноги, встати з першого разу мені не вдається, та й з другого також. 

Ой леле.

Замість того щоб піти звідси гордою ображеною ходою від стегна, я можу пересуватися по підлозі тільки поповзом.

Яка ганьба.

Почувши секретаря дівчата наче сполохані курки нервовим табуном швидко ротуються з кабінету. Дуже вміло обминаючи невелику перешкоду, у вигляді застиглої в неприродній позі мене. 

Коли я нарешті змогла повернути своє заніміле тіло в більш менш пристойну позу, а саме встати хоча б на коліна. З кабінету начальника кадрів легкою ходою випорхує веселий симпатичний сіроокий брюнет, років сорока. 

У чоловіка таке щасливе обличчя ніби він зараз не проводив багатогодинні співбесіди, а сидів десь у спа центрі і відпочивши, готовий знову бігти на нові подвиги.

- Оленко, — ставши біля секретарки заговорив приємним баритоном. - Мене вже не буде до кінця робочого дня. Тому всі претендентки, що не потрапили на співбесіду, нехай залишать свої анкети та особисті дані, я їх обов'язково згодом перегляну і … , - осікся, мабуть, чоловік хотів щось ще додати, але сірі очі застигли на моїй скрученій фігурці. 

- Оленко, — здивовано розширивши очі шепотом питає він у секретарки. - А що це за чарівне створіння у дивній позі посеред нашої приймальної? 

- Яке? - нарешті відірвавшись від записника, у який старанно записувала всі вказівки О.В. не менш здивовано вилічилась на мене. 

- Вітаю, — несміливо посміхнулася у відповідь, та помахала.

- Ви хто? - зіщулившись підозріло питає секретар Олена.

- Одна з претенденток на посаду менеджера з міжнародних відносин, — глитнувши несміливо відповідаю. І де тільки поділася уся моя нахабність. 

- І що ви робите на підлозі? - підійнявши брів, вимогливо перепитує.

- Дуже хочу на цю посаду, — випалюю перше що приходить мені на думку. При цьому багатозначно роблю в благанні очі, натякаючи, на скільки сильно хочу. 

- Мда-а, — задумливо тягне О.В. - Такого оригінального методу, проходження співбесіди мені бачити ще не доводилося. - Але мені подобається! - у сірих очах несподівано загоряються веселі вогники. - Оленко, забери у дівчини всі документи, включно з рекомендаціями з попередніх місць робіт і поклади мені на стіл. 

- Добре, — якось невдоволено тягне, ця Оленка, та недобре так на мене дивиться, не приязно. 

- Ось і домовились, — весело вимовляє чоловік. - І до речі як Вас звати? - ще раз с цікавістю оглянувши мою фігуру, питає. 

- Маша, — зніяковівши відповідаю, відчуваючи що починаю червоніти, бо і досі не могла встати на ноги.

- Можете вже вставати, — підморгнувши мені проговорює. - Вважайте, що співбесіду у мене ви вже пройшли з позитивним результатом. Тепер вся справа за генеральним директором. Тому чекайте на зворотній зв'язок, — з цими словами, кинувши секретареві Оленці лукаву посмішку, легкою ходою лані чоловік вийшов за двері.

Трохи ошаліла Олена й безмірно-щаслива я, ще з хвилину мовчки дивились один на одного. Першою зі ступору вийшла секретарка, «недаремно при прийнятті на цю посаду вказується стресостійкість».

– Дівчина як вас там? Ах так Маша, можете вставати, Властилинов вже пішов. І сподіваюся ви взяли із собою всі необхідні документи? - сухо вимовляє зверхньо дивлячись на мене. І судячи з її тону, не дуже їй подобається вся ця ситуація, але начальство наказало - виконуй.

- Все є, — щасливо посміхаючись, так і не відійшовши від щастя, що звалилося на мене, намагаюся зі спритністю підбитої собаки протиснутися в бік секретарки, щоб нарешті віддати їй всі необхідні документи. З дуже, ну дуже позитивними відгуками з минулої роботи. 

В чудовому настрої, втомлена, але щаслива я поспішила додому щоб порадувати Ірку. Тепер залишилося лише очікувати коли мене викличуть на співбесіду до гендиректора і все. Як то кажуть, що задумано, те зроблено.