Роман крізь час - Люсі Лі

Маша

Я вже пів години сиджу у своєму кріслі, та чаклую над заявою про звільнення. У правому нижньому кутку я вже поставила сьогоднішню дату, і тепер посилено розмірковую над тим як все це піднести Максиму. Але заходити до нього знову мені було лячно. 

Так і сиділа, не знаючи як вчинити краще. 

От дурепа, як можна було заздалегідь не поцікавитися, на кого доведеться працювати. Але ж інтуїтивно я дійсно відчувала, що не може мені так пощастити, десь має бути каверз. І ось він, сидить у сусідньому кабінеті. Гарний та самовпевнений чоловік зараз, та запеклий негідник і псих у минулому. 

Те, що я Максу подобаюся, я звісно здогадувалася, але користуватися цим не збиралася. Мені було досить і того, що він не дошкуляв мені особисто, та навзаєм я красномовно відчувала його заступництво, протягом усього навчання у ліцеї. 

Мене ніхто ніколи не ображав, не чіплявся, не знущався, як часто це було відносно заучок, а саме такою я була тоді, до мозку кісток. 

І мовчки подовжувала удавати що все так і повинно бути, бо не до кінця розуміла такого відношення до мене. Свердлов же своєю чергою теж не робив жодних дій, для зближення зі мною, так би мовити, любив на відстані, але про це кохання чомусь знала вся школа. 

Вчителі безумовно засуджували, хлопці посміювалися, дівчата заздрили та деякі ненавиділи, адже Максим був дуже популярним у колах золотої молоді, особливо серед жіночої його половини. 

Ще б пак. 

Багатий батько, купа закордонної нерухомості, елітний клуб відпочинку у власності їхньої родини, та й зовні він був досить симпатичний. Правда досить худорлявий, але це його зовнішність ніскільки не псувало. 

Я й досі не розумію чим саме сподобалася йому, але я б покривила душею якби сказала, що мені була неприємна його увага, та незрима турбота, якою він мене огорнув. 

Тому в день свого шістнадцятиліття, коли під алкогольними парами мої подруги переконали мене, що далі залишатися незайманою в такому «зрілому» віці просто непристойно, я і вирішила, що саме Макс гідний стати моїм першим чоловіком.  

У той вечір саме по моєму проханні вони підлаштували все так, щоб саме Максим дізнався про те де я знаходжусь. 

Звичайно, я боялася, що він взагалі не прийде, і сидячи у кімнаті вже вигадувала план втечі, якщо з'явиться хтось інший. Але він з'явився і потім все відбулося занадто швидко ніж я розраховувала, хоча до такого напевно не можливо підготуватися. 

Я звісно не очікувала, що перший раз це настільки боляче. І коли він почав мене цілувати, мені навіть сподобалося, але все інше, це було майже жахливо. Тому коли Максим нарешті прийшов до тями та зрозумів що накоїв, я скориставшись моментом стрімголов вилетіла з кімнати.  

Через деякий час, добре все обміркувавши, я звісно готова була пробачити йому біль і незграбну спробу, розуміючи, що всі через це проходять. Але я і досі не вибачила йому того, що він після цього просто зник із мого життя. Навіть не забажав зустрітися та поговорити зі мною. Тому я зрозуміла, що грош ціна всьому цьому його коханню. Достатньо було лише лягти під нього одного разу, і все. 

Та із його стрімким зникненням, не тільки розвіялися всі мої рожеві надії на безумовне кохання, а і ще багато чого. 

Спочатку незрозуміло чому до мене по іншому почали відноситися однокашники. Потім відвернулися подруги та знайомі. І згодом я практично стала ізгоєм у ліцеї, де мене шпоряли та принижували. І все це ставлення тільки погіршило звільнення батька, та його пиятика. 

І ніхто їх більше не міг зупинити. 

Не було поряд того, хто міг поставити їх на місце. Адже довгий час, має Макс був моїм негласним захисником. А тепер його не було поряд. Він просто зник із мого життя, після тієї ночі, і як я тоді думала — назавжди.

За дуже короткий час, я відчула ту різницю коли його не було поруч. І навіть якоюсь мірою зненавиділа його за це. Бо насамперед боялася зізнатися навіть собі, що сумувала за ним. 

Моє серце довгий час розривала справжня туга, і усвідомлення того що я ніколи вже його не побачу. І як тільки я перестала про нього навіть згадувати, він з'явився в моєму житті. Та ще, у ролі мого безпосереднього боса. І що мені тепер з цим робити?

Набравшись сміливості я постукала й увійшла до кабінету Свердлова. Намагаючись не дивитися на чоловіка, швидко підійшла до його великого стола і поклала перед ним лист із заявою про звільнення. 

Стрімко розвернувшись, я вже хотіла вийти із кабінету, але мене зупинив його спокійний голос. Почувши який мене аж пробрало до кісток. 

- Це що, Маша? – грізно прилітає мені у спину.

- А ти що не бачиш? - розвернувшись до нього лицем, намагаючись бути грізною, вимогливо скидаю брів. — Заява про звільнення. 

Бігти, терміново бігти билася у паніці моя підсвідомість коли подивившись йому в очі, майже потонула в оксамитовій темній імлі його погляду.

- Бачу, але чому? - смоляні брови напружено зсуваються, а на переніссі утворюється складочка. 

- Бо не хочу працювати під твоїм керівництвом, — склавши руки на грудях, нервово пирхаю. 

- Добре, — якось занадто спокійно тягне Свердлов. Навіть крива усмішка з'являється на чуттєвих вустах. - Тільки для початку скажи мені Машо, ти, коли влаштовувалася до мене на роботу, підписувала договір?

- Так, — невпевнено відповідаю, та починаю подумки поспішно згадувати що саме я могла упустити у тому бісовому договорі, що підсунув мені О.В..

– Можливо ти не достатньо уважно вчитувалась, але в передостанньому пункті вказані причини з яких трудовий договір може бути розірваний. Якщо ти не проти я тобі нагадаю? - вимогливо дивиться на мене, діловито склавши руки на столі у замку. 

- Не проти, — одразу відповідаю. Якось двозначно це прозвучало. 

-Так от, — спокійно та впевнено продовжує чоловік. - По-перше, договір не може бути розірваний в односторонньому порядку, якщо звісно це не якісь дуже важкі випадки, на кшталт тяжкої хвороби або звісно смерті, — пронизливо, та з якоюсь ніби насмішкою дивиться на мене цей гад. - Співробітник, який підписав його, зобов'язується відпрацювати, що найменше місяця в нашій компанії, на заявленій вище посаді.