Його Сніжинка - Горобчик-Кім

        Я    себе     ледь   контролював   при    розмові   з   її   ріднею.   Хоча   було    цікаво   я   відчував    роздратування   і  злість   з   їх   боку,   а   от    страху   ні.   Вперше  при    розмові    зі   мною   вовки   мене   не   боявся   від   слова  зовсім   при    чому   жоден   з   членів    її   родини.    Неймовірне   відчуття.     І   тут   Сніжана   вирішила     показати   характер.  Чудово.    Спостерігати    за   тим  як  вона   тікає  я  не   збирався   як    і    приховувати    від   її   зграї  хто   я.   Тому    перекинувшись  слідом    я     помчав   за   нею.  Наздогнати    її   було    досить   легко.    І   от   я   вже   несу   свою   білу   вовчицю    на   руках   назад   під    здивовані    погляди.  Монстр    в    мені   в   екстазі   від  такого    повороту   подій,    від    такої    поведінки   нашої    пари.   А   я   розумію,   що   легко   нам   не    буде.    Адже    моя   кохана   також     вперта    як   і   я.   Це   ще   добре,  що   вона    не  перекинулася   людиною   коли   я    її    спіймав,    бо   одна   лише  думка,    що    хтось    побачить   її  оголеною    зводив   з   розуму.  Хай    краще    вдома    стане   людиною.    Не   хай   навіть   через    всі    ці    події  ми   втратили    дорогоцінний    час    і  доведеться    таки    залишитися  тут    в   її   зграї   на   ці    три  дні  повні.    Хай   так.  Переступивши   поріг    будинку  її   батьків   я   натрапив    на    дві    пари  однакових    очей.   Підлітків,   які  були     схожі   як    дві   краплі  воли   один    на    одного.  Напевно     її     брати.   А   саме   дивне,   що    Сніжинка    мені  кивнула      наче    розуміла   про   що    я   подумав.   Звільнившись   з    моїх     рук     вона    пішла    на  гору,    а     я    залишився.    Судячи   з    усього    відповідати   на     їх     запитання.    А     запитань     було     мільйон.   Вже  через    пів   години    у   мене  мозок   китів.   Цих   двох   невгамовних    цікавило   все. 

- Я    думав,   що   для    нашої   сестри    не    знайдеться    пари.- промовив    один   з    хлопців   ім’я    якого   я   не   запам’ятав.  А якби   й   запам’ятав   то   розрізняти    навчуся  їх  не   скоро. 

- Чому? 

-, Тому     що    вона    невгамовна   і   зовсім   не    вміє   поважати   чоловіків. - давав    інший. 

- А     кого    вона    повинна  поважати?  – чомусь   мені    стало    смішно    від   почутого.

 - Нас!  - відповіли    в    один  голос.

 - Так.   Ану    геть   пішли.   Бо  я  зараз    вам   дам.   Малі   клопи.- ми    всі   одночасно    повернулися   на   голос    Сніжани.    Яка   вдягла   майку   і  шорти   занадто   короткі,   як   на   мій   погляд.    Дивно,  але   хлопці   пішли    не    приховуючи  своє    незадоволення. 

- А   ти   перетворюватися   не  плануєш?   Хочеш   мені  всю  зграю   перелякати.

 - Я  б   перекинувся,   але    ти   так  відверто    одягнена,  що   за   тобою    потрібен    невпинно  стежити. 

- Ой   перестань    нормально  я  одягнена.   Ти   краще   поясни  чому    твій    укус    не   зник.   Ось поглянь.  – міні   вказали   на   шию   на   якій   залишився  повністю    загоєний   укус   який  перетворився   на  шрам. 

- Дивно.    Можливо  й   у  мене  теж   залишився? – я  пішов   в  кімнату    коханої   та  перекинувшись    не    повірив   своїм    очам.   У   мене  все  завжди    заживало   не  залишаючи     жодного    сліду,    а   тут     відбитки  зубків    коханої  красувалися    на    шиї. 

- Я   так    розумію,    що   ми   таки  залишилося    у    мене. 

- Так.    Але    лише    цього    разу.  Після   повні   ми    поїдемо   до  моїх    батьків.