Роман крізь час - Люсі Лі

Після цих слів Темний відскочив від мене як ошпарений, видно мій погляд у цей момент, красномовно відповідав моєму погонялу. 

Не пам'ятаючи себе від люті, я лечу на другий поверх будинку, та у спробах знайти Машу, починаю вибивати всі двері, що траплялися мені на шляху. І в одній із кімнат я нарешті знаходжу її. На моє полегшення одну, та дійсно дуже п'яну. 

Вона сиділа на краю дивана, і розгублено розглядала свої долоні. Така тендітна маленька й беззахисна. 

Коли я увірвався до кімнати наче вихор, дівчина одразу підняла на мене свої великі сірі очі, що горіли від алкоголю, та нервово осмикнула коротеньке плаття закриваючи стрункі колінця. 

Я звичайно біг сюди для того, щоб врятувати дурненьку, але при погляді на дівчину, мене одразу кинуло у вогонь, та несамовите сильне збудження ніби цунамі накрило і так не зовсім тверезу свідомість.

Підійшовши ближче я мовчки присів поряд. Дивлячись в її заворожливі очі, не міг промовити ні слова, тому якогось біса, обхопивши дівчину за потилицю одразу поліз цілуватися. Жадібно смакуючи мед її солодких губ. 

На моє здивування Маша і не думала чинити опір, а навпаки закривши очі повністю віддалася у мою владу. Невміло, але пристрасно відповідаючи мені на поцілунок.

Не знаю в який момент у мене повністю зриває дах. Але я прийшов до тями тільки тоді, коли Маша, упершись в мої груди долонями намагалася мене відштовхнути.

Відсторонившись від маленької я натикаюся на її заплакані та розширені, від жаху очі.

Трясця його, що я накоїв. 

Коротенька сукня була задерта, а я навалившись зверху, притиснувши її до дивану, самозабутньо цілував Машу усюди де міг дістатися. 

Але це ще було не найжахливіше. Цієї ночі вона зі мною втратила незайманість. 

Усвідомивши що накоїв, в один блискавичний рух я підхоплююся на ноги.

Та я просто сволота, монстр. 

Замість того, щоб безпечно відвести Машу додому, я бездумно відпустив свої звірячі інстинкти на волю. 

І чому вона мене не зупинила, чому не покликала на поміч?

Поки я, як дурень, вирячився на дівчину, та розмірковував що мені тепер робити, як її втішити. Маша миттю підскочивши з дивана і ніяково відсмикнувши сукню, навіть не сказавши ні слова вилетіла з кімнати. 

Ніби застигши я навіть не намагаюся її зупинити. Бо відчуваю себе останнім покидьком, сволотою. 

Як, замість захисника моєї коханої, я перетворився на її кривдника. Я був певен, що Маша більше ніколи не пробачить мені цього вчинку. І розумів, що не хочу жити. 

Того вечора я зірвався з котушок, твердо вирішивши що остаточно ховаю у собі будь щось людське, досить прикидатися. Я не маю право на нормальне життя, знаючи, що моя кохана Маша мене ненавидить. Якщо навіть вона мене пробачить, я себе не пробачу ніколи.