Роман крізь час - Люсі Лі

Максим

Коли Олег, поставив мене перед фактом, що він знайшов заміну моїй секретарці, я дуже розлютився. Звичайно, я розумів, що Люду все одно доведеться відпустити, хоча б народжувати. Але я не міг уявити, що на її місці буде хтось інший. 

Люда була чудовим фахівцем та дуже відповідальним працівником. За всі два роки роботи під моїм керівництвом, в неї не було жодного косяка, хоча обсяг її роботи був величезний. Та вона з легкістю із всім справлялася. І якби не цей доморощений Альфонс Властилинов, працювала б у мене моя Людочка, до самої старості. Зазвичай таких цінних працівників як вона не відпускають, навіть після пенсії. На що я і розраховував. 

Але моїм планам не судилося збутися. 

Люда в пологовому будинку, а на моїй території у свята святих незнайома мені, та не досвідчена людина.

Після деяких вагань вирішую все ж таки переглянути документи смертника, або смертниці що підсунув мені цей прихвостень Властилинов. Бо я більш ніж впевнений, що при моєму керуванні до кінця тижня бідолашна не протримається. 

Відкривши палітурку з особистою справою кандидата, мимохіть переглядаю дипломи, грамоти та ще купу непотрібної макулатури, поки мій погляд не зачіпається за прізвище, Гордєєва. 

- Гордєєва Марія Степанівна, — ошаліло проговорюю в голос, не вірячи власним очам. 

Але цього не може бути? 

Я думав, що після того що відбулося тоді десять років тому між нами, я більше ніколи її не побачу. А тут такий подарунок у вигляді Гордєєвої що самовільно влаштувалася до мене на роботу. 

Швидко знайшовши анкету кандидата, де має бути фото, тремтячими руками вдивляюся в фотокартку дівчини що була моїм першим нероздільним та єдиним коханням. 

При погляді на обличчя колишньої коханої тіло кидає ніби у вогонь, а груди зводить хворобливою судомою туги. 

- Машо, — хрипко видихаю, все ще вдивляючись у знайомі риси. 

Вона майже не змінилася. 

З фотокартки на мене дивився той самий тендітний ангел, як і десять років тому. 

Така ж бліда, порцелянова шкіра, величезні сіро-зелені очі й копиця каштанового неслухняного волосся. Тільки погляд трішки змінився. Став ніби рішучішим, та наповнився якимсь смутком, та ледь помітним болем. 

З Машею ми познайомилися ще в ліцеї, куди я перевівся зі звичайної школи до десятого класу. Бо мій батько на той час, депутат і успішний бізнесмен, запхав мене в цей елітний, біс його, табір для дітей багатіїв, гризти граніт наук. З чим, особисто я категорично був не згоден. Тому всіляко намагався цю не згоду продемонструвати.

Та так досяг у цьому успіху, що до кінця одинадцятого класу, примудрився тричі вилетіти з цього самого закладу і тільки завдяки грошам батька мене знову прийняли. Та це не завадило мені заробити відмінну репутацію хулігана, та поганого хлопця. 

Весь цей час перебування у цьому закладі я тільки й робив, що бухав, курив і розважався на вечірках. Відбою від протилежного полу у мене не було. Дівчата чомусь липли до мене як мухи, хм… до, самі знаєте чого. 

В мене була купа грошей, батько відомий чиновник. Зовнішністю природа мене теж не обділила, високий темноокий широкоплечий, тому тим що я багато кому із дівчат подобався вміло користувався. Тому я і не думав про те, щоб в когось закохуватися. 

Поки одного разу не побачив Машу. 

Вона стала ніби яскравим променем світла, в нескінченній темряві мого життя, що складалося із розпусти та безкінечної пиятики.

Вперше я її побачив на якомусь святі що відбувалося у ліцеї. Маша стояла на сцені, у білій блузці, чорній спідниці та гольфах. На вигляд їй було не більше п'ятнадцяти. Тендітна дівоча фігурка, тільки починала набувати жіночих форм.

Вона самовіддано читала якийсь серйозний і довгий вірш про школу і нове життя, в слова я не вслухався, я лише дивився на неї ніби зачарований. І не міг відірвати погляду від цього ангела. Вона мені здалася не реальною, ніби повітряною наче примара. Саме тієї миті я зрозумів, що потрапив у її полон.

Сам не розуміючи навіщо, я став ніби її тінню. 

Стежив за нею, ходив п'ятами. Але наблизитись дуже довго не наважувався. Хто вона, а хто я? Вона старанна відмінниця, гарна і слухняна дівчинка, а моя репутація була більше ніж жахлива. 

Мені здавалося що в мій бік ця зразкова дівчинка навіть не подивиться. І я тільки й міг що сходити з розуму лише від одного погляду великих сірих очей. Жадібно ловити кожен рух тонких рук і згоряти від бажання доторкнутися до блідої наче порцелянової шкіри.

Хоча я давно вже був пізнаний у тому, що відбувається між чоловіком та жінкою, та із нею про більше я навіть і думати не смів. 

Вона була іншою, не схожою на всіх тих дівчат, що я з періодичністю затискав у брудних підворіттях і туалетах нічних клубів. А її я хотів інакше. Я і досі не можу описати собі, які саме почуття насправді до неї відчував. Але те, що це було справжнє кохання, я не сумнівався. 

Нашу тендітну стабільність у відносинах, — я не підходжу, вона не помічає, несподівано порушив один неприємний випадок.

На одній із вечірок, на якій ми з пацанами, моїми вірними саксаулами, вирішили відірватись на повну, несподівано з'явилась вона. 

Вечірка була в самому розпалі, я вже затискав у кутку чергову п'яну повію, маючи намір забратися їй під спідницю. Як мене несподівано гукнув, мій кореш Тимофій. Або ще всі знали його як, Темний. У нас майже у всіх з нашої банди, були якісь поганяли. 

У мене, наприклад — Вепр. 

Не знаю чому, може від того, який погляд був у мене, якщо мене хтось доводив до сказу. Темний повідомив мені, що на цьому святі життя затесалася одна знайома лебідка, і їй може загрожувати небезпека.

Маша на честь свого шістнадцятиліття бувши в сильному алкогольному сп'янінні, чого раніше за дівчиною не велося, знаходиться в одній із кімнат цього будинку. Ця новина швидко розлетілася п'яними гостями вечірки й не могла не порадувати її чоловічу половину. І якщо їй не допомогти, то може бути біда.