Роман крізь час - Люсі Лі

- Сідайте Маріє, - продовжуючи свердлити мене уважним поглядом промовляє чоловік.– Якщо ви не проти мені б хотілося поспілкуватися з вами ближче, - остаточно вибиває мене з рівноваги цими словами. 

- Добре, - тихо видихаю, відчуваючи як починають тремтіти коліна, бо на свій жах нарешті розумію хто сидить переді мною. Невідривно дивлячись у до болю знайомі очі, повільно ставлю філіжанку із кавою на стіл.

- Із кавомашини? - хрипко питає примара з минулого, навіть не відпивши ковтка. 

- Так, - відповідаю на повному автоматі, досі не вірячи своїм очам.

- Мені завжди подобалася у тобі твоя відвертість Гордєєва, - торкаючись кінчиками пальців моєї руки, хрипить Макс. 

Цей до болю знайомий погляд, крива посмішка, довгі музичні пальці. 

О Боже мій! 

Тільки зараз у моїй голові почав складатися пазл, а в грудях сталевим лезом, шкрябати неприємна здогадка.

- А мені твоє вміння брехати Свердлов - ні! - випалюю на одному подиху, та кинувши на стіл договори проміттю кидаюся на вихід. 

Ні цього не може бути. Доля не може зіграти зі мною таку злий жарт. Я маю впевнитися. 

З гуркотом, зачинивши за собою двері кабінету, я на всіх парах мчу з приймальні, щоб нарешті подивитись на табличку на вхідних дверях. Яку я так вперто весь цей час уникала. 

«Генеральний директор компанії Starbackses Corporation Свердлов М. В.» 

Осівши на підлогу одразу згадую слова Людочки, Максим Вікторович. Знесилено спершись спиною о двері, закриваю очі. 

Свердлов Максим.

Спогади стрімко затягують мене у минуле, віддаючи у грудях неприємним тягучим болем.