Дві культури - Олександр Боргардт
Покищо вся ця брудна афера зі світовим пануванням тимчасово зірвалася, але — де гарантії на майбутнє?
Все це дає всі підстави заключити, що Росія здавна є продуктом поляризації у всесвітньому масштабі. Москва є, простіше кажучи, центром кристалізації антилюдства, і поки так є — людство спокійно жити не буде.
І — до того: хіба не таких із повним правом можна відносити до “отріцатєльних дєятелєй чєловєчєства”, яких було введено автором “России и Европы” на с. 89?
Зараз наступила тимчасова перерва, пауза. Але цим не слід себе обманювати.
Під фанфари чергового словоблуддя про права людини та демократію в сьогоднішній Москві йдуть гарячкові пошуки та збиральництво. Іде будівництво нової ідеології для Четвертої імперії, де мають знайти для себе достойне місце й дрімуче православ’я — антихристиянство, і російський расизм поряд із гітлерівським “учєнієм о расах”, де гармонічно зіллються докупи ідіотична маячня слов’янофілів, учення Сталіна та вчення Гітлера. А може — й ще щось. Взагалі — весь бруд та сміття минулих часів. Де будуть правити таємна поліція та казакі з нагайками, а поруч із жебрацькими бараками ГУЛАГу будуть стояти сучасні газові камери Майданека.
Генеральною репетицією цієї нової Росії став масовий військовий геноцид в Ічкерії. Де паплюжились всі основи людської моралі та порушувалися всі можливі закони, від Конституції Росії до “Хартії прав людини”: найбільш брудна війна в історії Росії.
Але, чи можливо таке допустити? Світ повинен бути назавжди звільнений від Арімана. Основна небезпека для людства — перетворитись на отару рабів, якими управляє зграя скажених собак, — в ХХ ст. виходила та виходить з Росії, з Москви, це — абсолютно незаперечний факт. Просто тому, що Росія нічому не навчилася з власної історії, жодних уроків з неї не витягла.
Ось те, що відноситься до другого та останього пункту “Європєйскіх обвінєній”.
* * *Російське рабство. Сказавши щось про Арімана та його країну, не можна не зупинитись на тому головному, що вона — в першу чергу, — нав’язувала іншим: російському рабстві.
Всі знають, що в Росії існувало (навіть в школі вчили) “крєпостноє право”, яке — що там казати, існувало й у феодальній Європі. Що ж, коли ми тут і не кращі в світі, як в усьому останньому, то — принаймні, — й не гірше від різних там інших. І не якась там “крєпостная обязанность” — зверніть уваги, ні, — “крєпостноє”, але — право(!). Свідоме та хитре негідництво цієї загально прийнятої позначки сидить саме в тому, що російське “крєпостноє право” мало до європейського лише поверхову та другорядну подібність. Але про це й досі знають не всі.
Вона, ця подібність, полягала на тому, що будь–який “крєпостной”, хоч російський, хоч французький, — прив’язаний до землі, якою сам не володіє, але яку на якихось там економічних засадах обробляє, щоб прогодувати себе і свою родину. Та з якої піти вже не може. Російський — поки не викупить себе та родину, французький… теж, поки не подолає деякий фінансовий бар’єр. Але, ніде у світі кріпаками не торгували як худобою, продаючи та купуючи гуртом та вроздріб, — крім Росії. А часом виграючи (або програючи) їх за картами.
В Росії людьми торгували як худобою, без обмежень, як в Римі або Візантії. Торгували від початку офіційної північної державності, з 1169 та по 1861 рік, по кінець Першої імперії. Торгували 692 роки з тих 826, що на сьогодні відвела Росії історія: 84 % цього часу.
Маніпулювання поняттями та їх підміна — є завідоме шахрайство, яке дає всі підстави вважати махлюном того, хто цим користується. Надто розважає те, що з цього приводу пише наш автор. Пошлемося.
Вообще история представляет нам три формы народных зависимостей, составляющих историческую дисциплину и аскезу народов: рабство, данничество и феодализм.
[теж там, с. 234]“Даннічєство”, зауважимо, тут ні до чого — форма міжнородних відносин: Візантія мовчки платила Гунському каганатові золоті данини “за мир”, російські князівства платили васальну данину Алтин Орду та ремствували на весь світ про “татарскоє іго”, але це — не має сюди відношення. Приплетене цим автором єдино на те, щоб заплутати справу. Щоб легше було махлювати далі.
До рабства наш автор — а як же! — ясна річ, ставиться суто від’ємно — самі подивіться:
Рабство (т. е. полное подчинение одного лица другому, по которому первое обращается в вещь по отношению к своему хозяину), как показывает история, есть форма зависимости, своей цели не достигающая. Оно в такой мере растлевает как рабов, так и господ, что, продолжаясь несколько долго, уничтожает возможность установления истинной гражданской свободы в основанных на рабстве государствах. Это достаточно показал пример Рима, Греции и предшествовавших им культурноисторических типов, в которых во всех существовало рабство, за исключением одного Китая, этому обстоятельству отчасти, может быть, и обязанного своим беспримерно долгим существованием.
[теж там, с. 234]Все так, все розуміє; зверніть уваги, він навіть роз’яснює, що то є рабство, але… Прочитаємо ще раз у дужках: “полное подчинение одного лица другому, по которому первое обращается в вещь по отношению к своему хозяину”, хіба не так? — так, все так. А, що ж тоді є продаж та купівля людини, що практикувалися в Росії ще перед її офіційним визнанням у світі, як не “обращєніє в вєщь”?
Але, це є суть речей, а то — російська гра словами — “крєпостноє право! — і все. Рабство?! — що ви! Це там, у них рабство, а в нас — “право”. Набрехав у головному, заплутав справу, а далі! — далі неси, що слина на язик принесе.
Что крепостное состояние есть форма феодализма — в том обширном смысле, который выше был придан этому
