Дві культури - Олександр Боргардт

Не було “покорєніє Сібірі”, яке до того розтяглося майже на два століття, — ні “мірним рассєлєнієм”, ні легкою військовою прогулянкою, дурість це все. В подальшому будемо спиратись на російське ж джерело, нарис С. В. Бахрушина “Князівства остяків та вогулів у ХVІ–ХVІІ ст.” в авторітетній угорській науковій збірці “Нарід водяних птахів” (Будапешт, 1975).

Ось, коротко, що там із цього приводу пишеться.

До захоплення Сибіру Москва приступає за Івана III, після погрому та підкорення Новгорода, останнього залишка культури Руси (Білої) та остаточного вигасання татарського “іга” 1480р. Але, пройти до Сибіру, за Урал — Москві не просто. На шляху стоять дві держави Західного Сибіру — татарське ханство Себір в Югані та північному Казахстані, та князівство Кода, держава двох поріднених народів, хантів та мансі(остякі та вогули російських літописів), — на півночі. Обидві держави були свого часу васалами Алтин Орду, підтримували з нею живі культурні та торгові зв ’язки, але з її послабленням наприкінці ХІV ст. (після погрому Тімура), — набули повної політичної незалежності. Наприкінці ХV ст. московський літопис згадує про Коду та її “вєлікого князя Мольдана”. По тодішнім московським поняттям князь — це васал, але великий князь — то несумнівний суверен, голова незалежної держави. Пам ’ятаєте, як після розгрому Києва Андрєєм Боголюбскім, його брат Всєволод, — оголосив себе в Суздалі великим князем? — тобто — сувереном.

Москва широко використовує для своєї агресії досягнення тільки но розгромленого нею Новгорода. Сухоною, Вичегдою та Печорою, до самого Каменю, тягнеться низка новгородських поселень, колоній Білої Русі, по якій відбувалося не військове, але торгове проникнення Новгороду до Пярми та Югри. Ця торгівля, що годувала велике місто так само, як західна, налічувала на той час не одне сторіччя. В новогородському літописі ще під 1193 роком знаходимо цілком конкретні відомості про “князів Югри”, але це не означає, що про них не знали раніше.

Все це використовує тепер Москва для своєї агресії. Офіційно пишется:

Сигнал к масовому движению в Сибирь подал поход Ермака (1580–1582 гг.), который, по определению К. Маркса, заложил основу азиатской России.

"Горсть казаков и несколько сот мужиков, — образно писал А. И. Герцен, — перешла на свой страх океаны льда и везде, где оседали усталые кучки в мерзлых степях, забытых природой, закипала жизнь, поля покрывались нивами и стадами, и это от Перми до Тихого океана…"

Ні, ви ж тільки подивіться, як воно квітнуть “окєани льда”, повсюди, де тільки “осєдаєт” цей одвічний дрібний волоцюжка у своїй “курной ізбєнкє”… Аж заздрісно робиться!

Важко сказати, хай вирішує історія, хто з них набрехав більше, чи то господін Маркс, чи то господін Гєрцєн, якому чомусь гребував подати руки навіть господін Маркс, — але… все одно. Брехня й нісенітниці все це, від початку до кінця. Завоювання Сибіру було довгим та тяжким, та потребувало від агресора напруження всіх його сил.

Відмітимо ще раз, це була — до того ж, війна агресора, що отримував від Заходу вогнепальну зброю, проти народів, роз’єднаних та мирних, які її ще не знали.

Але, війни з Кодою, тривалі та збиткові, дають покищо мало просунення вперед, і стратегія Москви дещо змінюється. Вона починає вклинюватися річками поміж Кодою та Себіром та ставить у новогородських факторіях на Тазі та Пурі, — остроги в тилу Коди. А 1587 ставиться вихідна база подальшої агресії — Тобольск; в самому ключовому місці, між Кодою та Юганом. Кода була якось–такось підкореною лише наприкінці ХVІ ст., через сто років, коли її отери — великі князі, — визнали себе васалами Москви. Не зважаючи на це, почувши про труднощі Москви з поляками та про зайняття Москви козаками Сагайдачного, — по всій країні повстають мансі та ханти, але на жаль — невдало. Більшість народу депортується за це на північ, на болотяні тундри Ямалу, де гинуть мало не всі, від голоду та холоду. Як бачимо, ці московські засоби російського поводження з “інородцамі” (тобто — корінним населенням) - депортації на північ та виморювання голодом, — налічують порядний вік. Однак, налякана повстанням Москва тільки з 1644 року наважується ввести в Коді царське правління, позбавивши рештків влади останніх отерів.

Але, взагалі, як пише наш автор, — всього описаного — наче й не було, наведемо знову.

О Сибири и говорить нечего. Какое тут, в самом деле, завоевание? Где тут завоеванные народы и покоренные царства?

Ні, ви ж тільки помилуйтеся — яке безмежне нахабство!

Порівняємо дещо з агресією в Європі. Україна була окупована (не додає їй хвали!) десь за півстоліття, а ще приблизно через такий самий термін були скасовані рештки автономії та введене царське правління. В Коді на все це пішло часу в півтора рази більше!

Відмітимо, що ця сибірська агресія держави збиральників була проведена, тільки й єдино, — в гонитві за соболем. Щоб дати уявлення про її масштаби, нагадаємо, що через засновану 1607 р. в землі ненців Мангазею, — його вивозилося до 100 000 хутр щорічно. Не треба тільки думати, що їх добували самі росіяни — в жодному разі. Вони мали зовсім інший фах, вони відбирали соболя у місцевого населення, приневолюючи добувати ще й ще. Ті ж щиро жахалися подібному спустошенню природи.

Щоправда, 1642 ненці та селькупи зібрали достатньо сил, щоб за одну ніч захопити місто, не давши збігти нікому. Вони вирізали всіх зайд, а хиже містечко спалили вщент, позбавивши свою землю цього розбійного гнізда.

Кінчимо на цьому з Сибіром. Ми розповіли достатньо, щоб покінчити з брехнею про “мірноє рассєлєніє”.

Агресія в Європі. Найбільше, природно, наш автор завивається вужем та зав’язується вузлом там, де йдеться