Дві культури - Олександр Боргардт

Це — правляча верхівка, а — нарід? — чи не те саме й з ним? Цитований автор вбачає там всього третину “фамилий великорусских”, називаючи це з чемності “разноплємєнньїм составом”, але це ж є ніщо інше, як те, що у просторіччі позначають чітким та ємним російським словом “сброд”. Не “музей”, не “состав”, а просто — збіранина. Так де ж тут оте — “одного роду і плємєні”? — щось не схоже. Народи виникають з народів, так, але — чи не забагацько тут намішано?

З усього цього напрошуються, принаймні, два висновки практичного характеру.

a) Не слід, в жодному разі, возводити себе до слов’ян. Нема для цього жодних підстав.

b) Не слід так вже расистськи гребувати власними найближчими родичами: “татарские, финские и другие племена”.

А далі — в своєму роді ще краще. Продовжимо цитування.

Поистине горою, рождающей мышь, — каким-то громадным историческим плеоназмом, чем-то гигантски лишним является наша Россия в качестве "носительницы европейской цивилизации".

Ще б пак… воістину. Але причина — дещо інша. “Носітєльніца європєйской цівілізаціі”! — а що ж, чи то ви її, бува, оту цівілізацію — вигадали? Без монголів та без Європи — були б і досі там, де були. “Цивілізатори” ба знайшлися, маєте! — спочатку б власні воші повивели…

Головний козир — “культурно–исторические типы”. Розбираючи цей претензійний та невірний навіть у дрібницях твір, не можна оминути розділ V — «Культурно–исторические типы” и некоторые законы их движения и развития”. Це є необхідне вже з нагоди зауваження в “Послєсловіі”, де авторові приписані з цього приводу воістину всесвітні заслуги.

…обратимся к фактам. Они со всей определенностью свидетельствуют о том, что выдвинутая Н. Я. Данилевским в книге "Россия и Европа" теория "культурно–исторических типов" оказала исключительно большое влияние на современную западную философию и культуру.

Так пишеться цілком недвозначно і на цій підставі ім’я Данілєвского ставиться далі поруч з іменами Освальда Шпенглера та Арнольда Тойнбі (не більше, але й не менше). Що ж, як воно насправді так, то тим гірше для “соврємєнной западной філософії культури”, тому що ми не змилуємося тоді й над нею: якщо вона хоч десь ступила була на “особий путь” Росії — прийти їй в нікуди.

Для того, хто хоч продивився книгу від початку до кінця — не буде секрету в появі самого поняття “культурно-історічєскій тіп” та його “тєорії” (її просто немає).

Авторові, слов’ янофілу та панславісту, необхідно замаскувати свою вигадану, виссану з пальця концепцію “славянского єдінства”, засновану на вимисленому “славянском культурно–історічєском тіпє”, ідейного знаряддя російської імперіалістичної агресії, — видавши цей вимисел — за прояв якихось загальних історичних закономірностей. Збережімо вірність принципові — ніколи не передавати те, що твердить цей автор, а надавати слова тільки йому самому.

Начну прямо с изложения некоторых общих выводов или законов исторического развития, вытекающих из группировки его явлений по культурно–историческим типам.

Закон 1. Всякое племя или семейство народов, характеризуемое отдельным языком или группой языков, довольно близких между собой, — для того, чтобы сродство их ощущалось непосредственно, без глубоких филологических изысканий, — составляет самобытный культурно–исторический тип, если оно вообще по своим духовным задаткам способно к историческому развитию и вышло уже из младенчества.

Закон 2. Дабы цивилизация, свойственная самобытному культурно–историческому типу, могла зародиться и развиваться, необходимо, чтобы народы к нему принадлежащие, пользовались политической независимостью.

Закон 3. Начала цивилизации одного культурно–исторического типа не передаются народам другого типа. Каждый тип вырабатывает ее для себя при большем или меньшем влиянии чуждых, ему предшествовавших или современных цивилизаций.

Закон 4. Цивилизация, свойственная каждому культурно–историческому типу, только тогда достигает полноты, разнообразия и богатства, когда разнообразны этнографические элементы его составляющие, — когда они, не будучи поглощены одним политическим целым, пользуясь независимостью, составляют федерацию или политическую систему государств.

Закон 5. Ход развития культурно–исторических типов всего ближе уподобляется тем многолетним одноплодным растениям, у которых период роста бывает неопределенно продолжителен, но период цветения и плодоношения — относительно короток и истощает раз и навсегда их жизненную силу.

Виглядає все це досить претензійно, хоч і прозоро, але як читач сподівається на наукове обгрунтування цих “законів”, на їх “теорію”, — він буде розчарований, не знайшовши нічого, крім бовканини. Взагалі, далі йде обговорення; що ж — обговоримо все це й ми. Почнемо ствердженням того, що “Закон 1” може розглядатися, в кращому разі, як визначення. Але, що ж він власне визначає?

Сучасна історична наука — є структуральною та аналітичною. Вона оперує поняттями раси, групи народів, народу або клану. Оперує поняттями культури та цивілізації, чітко їх при цьому розділюючи. Що, це очевидне, не спадає на думку авторові. Не повинна вона — наука, вводити й зайвих, фіктивних реалій.

Дане визначення пристосоване якраз для охвату “славянского культурно–історічєского тіпа”, реальності, яка не існує; а відправлення від підробленої реальності — негайно викриває свою яловість. Це видно з того, що автор залишає схожість мов, а це й є тим єдиним, що об’єднує “слов’ян” — єдиним критерієм існування “культурно–історічєского тіпа” (ну, крім досить невизначеної “способності к історічєскому развітію”). Це є чиста наївність та дитинство, які хутко викривають себе при найменшому порівнянні до будь-якої конкретної історичної реальності. Отже, давайте розбиратись.

Так, слов’янські мови показують деяку схожість, ну то й що? Так, схожість мов може бути й наслідком етнічного споріднення, але — не всюди, не завжди.

Бо народи, що ними користуються, — не тільки порізнюються етнічно, але мають незалежні політичні історії. Мають різні народні звичаї, різні культури та цивілізації. В той час, як сам термін “культурно- історічєскій тіп” повинен передпокладати іще (щоб мати хоч якийсь сенс!”, принаймні, близькість історичну та