Дві культури - Олександр Боргардт
Тверський купець Афанасій Никитін, що полишив нам свое “Хожение за три моря” (1472), був людиною культурною та цікавською, але… Починає він як слід, російською мовою, але чим далі заглиблюється до нового та невідомого, тим більше йому не вистачає слів та… він все частіше займає потрібне з добре знайомого ітіль- тюркі, мови Золотої Орди. Мови, яку пізнав з юнацтва, торгуючи з волзькими татарами.
Тому що в Алтин Орду, частині монгольської держави, розмовляли та писали зовсім не монгольською мовою. Там, окрім мов різних народів, угро–фінів та тюрків, від мов мансі та хантів на півночі до мови кипчаків на півдні, — існувала дуже стара мова, якої більш–менш знали всі народи великої країни — волзька тюркська або ітіль–тюркі. Про неї можна отримати уяву, пізнавши дещо мову сучасних казанських татарів. Вона порізнюється від мови південних, кримських татарів — булої кипчацької, приблизно так, як російська від української: це різні мови.
На часи монгольського завоювання ітіль–тюркі був уже досить старою мовою. Старою була мова, старою була й створена на ній культура. Вони зіходять, можливо, ще до Булгарського каганату, котрий виник 490 р. внаслідок відділення від Гунського каганату в Україні північних земель, завойованих за Аттіли ханом Онегом та сином кагана, Ілеком.
Справа в тому, що Європа пильно слідкувала за процесом становлення Гунського каганату в Скитії–Україні та за його експансією на захід, але мало знала про те, що відбувалося в той час на сході. А між тим за часів Аттіли там відбувалися не менш значущі події, ніж легендарна битва під Цезумором. Бо на сході, на Волзі, багато воював один з кращих воєвод Аттіли, везер Онег. Про це пригадується щось навіть в китайських літописах. Бо китайці, що на той час чи не остаточно позбавились були звитяжних гунів, — дещо побоювалися, щоб вони не повернулися…
Така експансія була до деякої міри, природною та чи не закономірною. Якщо на заході балти та германи за Дніпром були давніми та добрими сусідами та спільниками гунів (див.”Едду”), то на північному сході жили вже безпосередньо поріднені до них народи, — чуваши, булгари, мадяри та башкіри.
Ці завоювання були, однак, не міцними. Політичні та військові невдачі Українського каганату по смерті Аттіли 453 — призвели до того, що з 490 року Надволжжя відпадає від України (схоже — навіть без війни) та продовжує існувати на статусі незалежного каганату (багатонаціональної держави). Пройдуть часи, зміняться народи, підуть собі, на південь та на захід булгари та мадяри. Великий Булгар потім, на пару століть, потіснить з півдня Хазарський каганат, але він доживе до монголів, склавши відмінну державну основу для майбутньої Алтин Орду.
В роках 921–922 його опише нам у своїх записах араб Ібн Фадлан, відправлений з дипломатичною місією на північ, до Великого Булгару.
Таким чином, вже з початку ХІV ст. є відома розлегла власна література на ітіль–тюркі, про яку пишуть європейські та арабські мандрівники. Це фольклор, епічні твори та хроники, історично–панегіричні твори. Почесне місце в ній, однак, займає перекладена література, що було деякою новиною для тодішньої Європи. На той час, коли Орду навідав Баттута (1333) на ітіль–тюркі було перекладено чи не всю східню класику та добрий шмат західної. Не можна не навести з цього приводу уривку з записів відомого поета того часу, Сайфі Сараї.
Він пригадує, як саме він почав перекладати відому поему “Гюлістан” відомого шейха Сааді, з фарсі на ітіль–тюркі.
Одного разу ми сиділи рано навесні серед квітів в садочку. Бесідуючи з кількома вченими мужами про науку. Я прочитав деякі зі своїх віршів та один із слухачів спитав мене з приводу одної строфи. Почувши мою відповідь, він сказав: “У мене є до тебе велике прохання, добре було б тобі виконати його”. “Кажи” — відповів я. Він же сказав тоді: “Переклав би ти на наш тюркі “Гюлістан” шейха Сааді, та полишилося б ім ’я твоє у віках…”
Сайфі так і зробив, розпочавши переклад того самого вечора. В Росії про існування шейха Сааді узнають так, десь років через п’ятсот…
Це було навесні 1391 року. Вже відгомоніла Куликовська битва 1380, яка не принесла помітного збитку Алтин Орду, але вирішила долю узурпатора Мамая, бунтівного тумену нойона — генерала. Через два роки після неї татари Тохтамиша займають Москви, з якої панічно тікає куликовський переможець Дмитрій Донской, та спалюють Боровск, Дмитров, Коломну, Можайск, Переяславль, Серпухов та Юрьев.
Але, близький час і для Алтин Орду. Всього через чотири роки після бесіди в садочку Сайфі в Сараї, нерозсудливий Тохтамиш підніме руку на самого володаря половини світу, кульгавого Тімура, та програє йому 1395 року битву на Тереку, істу битву народів, не меншу від тої Аттілової, на Агрі Каталауні під Парижем. По цьому кульгавий киргиз із притаманною йому несамовитою злістю зітре з землі більшу частину квітучої країни на Ітілі. А Тохтамишу з його прибічниками прийдеться кінчати життя у далекій Литві, так само гостинній, як і могутній, під захистом великого кунігаса Вітаутаса, на якого не ризикує напасти сам великий Тімур; хоч і буде всіма дипломатичними засобами добиватися видачі Тохтамиша.
Після цієї катастрофи країна на Волзі вже не підніметься, а з часом до неї прийдуть зовсім інші люди, та вона, так само
