Дві культури - Олександр Боргардт

Досить повні та достойні довіри описи Алтин Орду полишив нам великий вчений, географ та мандрівник Ібн Баттута з Танжеру (1304–1377). Він відвідав цю країну для ознайомлення з нею, одною з культурніших країн того часу; та на те, щоб побачити на власні очі — а що воно є оті “білі ночі” в Пярмі, про яких він стільки чув.

Якщо тодішні російські “міста”, були просто містечками, що порізнювалися від сел тільки наявністю якихось там стін, іноді — кремля та кам’яної церківки (в Москві першою кам’яною будовою був Кремль, споруджений Дмітрієм Донскім 1380), то в Алтин Орду велося з самого початку планове цегляне будівництво. В столиці країни, Сараї (ібн Баттута був там 1333) проживало тоді 2 млн. людей, а за Озбек–хана почало виростати друге столичне місто — Сарай–Берке. Громадські будівлі обкладалися художніми кахлями або кольоровою мозаїкою. Вулиці замощувались та існувало строге планування та профілювання міста.

В Москві не було, мало не до ХVІІ ст. ні готелів, ні заїжджих дворів. В містах Алтин Орду здавна існували розлеглі готелі — каравансараї, де з повним обслуговуванням могли зупинятись цілі торгові каравани. Таке було неодмінною особливістю всіх великих азійських міст — Самарканду, Отрару, Герату та Пешавару.

Робити порівняння культур, в данному разі — визнаємо це, дуже важко, майже неможливе.

Дійсно, як бібліотеки Алтин Орду містили більш повні зібрання праць Авіценни та Біруні, ніж уславлені бібліотеки Каїру та Багдаду, то про які там бібліотеки могло йтися в тодішній Росії? Бо там вони з’являться десь на п’ятсот років пізніше.

Непорівняні та неспівставні, насамперед — за рівнем розвитку були ці дві культури.

Зовсім недавні дослідження показали, що в Алтин Орду при складанні календаря та поправок до нього, — уміли враховувати прецесію земної вісі! Але, що ж на той час було в Росії? — чи знали там взагалі, що це таке календар? Бо ж там донедавна вважали, що земля є плоскою та стоїть на трьох китах. До чого ж тут якась там прецесія? — якоїсь там вісі?..

В Алтин Орду вміли складати точні календарі тому, що там діяли, може з ХІІ ст., а може — й раніше, — астрономічні обсерваторії, де велися регулярні спостереження та дослідження. Ми знаємо навіть імена деяких тодішніх вчених. Придворним астрономом Джанібек–хана (1341–1357) був, наприклад, доволі відомий на Сході вчений — Камаль ад–Дін ат Туркмані, туркмен з походження, як показує ім’я.

Особливий сюжет складає в порівнянні двох культур, специфічно російський об’єкт, невідомий в Алтин Орду, — “курная ізба”. Такий сюжет є насправді невичерпний, тому що ніде більше не відомий, крім Росії: ні в просторі, ні в часі. Дослідники пишуть про це не завжди прямо, ухильно та дипломатично:

Жилой постройкой феодального двора была горница. Не всегда горницы имели косящатые окна, да и не всегда они могли быть с белыми печами…

“Белые печи”, це пічи з димоходом. Значить — не завжди вони бували навіть на феодальних дворах, тобто — у багатих. А це ж — вже ХVІ ст., зверніть уваги. Дещо більш визначено читаємо далі:

Но и для богатых жилищ такие печи белые были, по–видимому, редкостью. Большая часть жилых помещений отапливалась по–черному, когда дым из печей попадал в избу во время топки и выходил через специально прорубленное дымовое окно, дверь и щели.

Отже, у багатих на півночі “большая часть жилых помещений отапливалась по–черному”, а що ж тоді діялося у бідних? З цього приводу не шкодить прочитати несмертельний нарис М. С. Лєскова — “Загон”, де він дає щось на кшталт підсумку тисячолітнього розвитку “русской ідєі”. Це в ньому він розповідає про отруєного ліберальними ідеями російського рабовласника минулого століття, С. Всєволожского, який побудував на нових “пожалованних” йому землях сільце з охайних цегляних будиночків з усім, чим треба для пригнаних туди “на вивод” рабів. Побачивши село вони збунтувалися як один. “Дєди наші нє жілі в камєні, і нам нєгожє…” та з останніх сил приліпили до них дерев’яні “курниє” зрубики, оприділивши барську вигадку на те, щоб ходити туди “до вєтру”. Він же, Лесков, розповідає про анонімну брошуру такого собі слов’янофіла, який розхвалював на всі боки переваги “курной ізби” та рекомендував усі хворі лікувати ковтаючи зішкребану зі стін сажу.

Він, принаймні, вирішив полишитись невідомим нащадкам. Але, час іде та паранойя національного себелюбства — міцніє. А сором — відповідно: відступає. В наш час з’явився світові такий собі В. О. Чивіліхін, котрий вже ніяк не анонімно пояснив нам цю загадкову національну традицію. Виявляється, що пояснень для цього є не одне, а два. Одне, так би мовити, — для бідних; друге — для багатих. Отже, чому топили “по–черному” бідні:

Нет, не от дикости или глупости топил рязанский мужик свои избы по–черному, не от лености хлебал квасную тюрю, не от жадности бабы слепли у лучин, варили лебеду и подмешивали в хлеб древесную кору, а от безысходной бедности да безземелья.

Зауважимо відразу, — спорудити який там не є димоход, то не авто придбати. Отже, бідність тут ні до чого. “Безземелье”, як причина бідності — виглядає й зовсім дивно. Як же воно так? — земель нахапали — десятки мільйонів км. кв., а — “бєззємєльє”! Люди добрі, та скільки ж їм іще потрібно нахапати?!

Але, у нього ж знаходимо й протилежну, так би мовити оптимістичну версію походження дикого звичаю, призначену вже для багатої півночи:

Нет, топка по–черному была древним, простым, единственно доступным и эффективным средством против эпидемий. Наши предки, естественно, ничего не знали о вирусах гриппа, дизентерийной или чумной палочке и микробах, но инстинктивно, опытом нашли метод дезинфекции, что вместе с вымораживанием изб в трескучем морозе создавало более гигиеническую