Дві культури - Олександр Боргардт
Смерть про яку теж пригадує цитований вище автор — є страшніша від будь–якого звіра, та щодо неї в російській мові чи не найбільше табуїстичних замін. Не часто скажуть — “помер”, а — тільки пригадайте: “усоп”, “прєставілся”, “загнулся”, “пєрєкінулся”, “скопитілся”, “окачурілся”, “почіл в Бозє”, “ушєл із жізні”, “іспустіл дух”, “протянул ногі”, “сиграл в ящік”, “врєзал дуба”, та ще — мало не новітні — “отдал конци” або “отбросіл конькі” (можна — “копита”). От, яке маєте розмаїття; нівроку, непогана колекція, чи не так? Додамо до цього, що в нас подібні іномовлення, здається, — так широко не вживані. Втім, як і в інших європейських мовах.
Дивне враження посилюється, коли пригадати, що російська мова є в Європі наймолодшою з усіх. Оскільки сама північна незалежна державність (з 1169) — утворилася чи не останньою в Європі.
Дологічне мислення — то є не тільки сполучення того, що не сполучується. Це ще й зворотній бік цього явища — відчуження. Так була втрачена навіть первинна ідея табуїстичної метафори в тому безглузді, що пішло гуляти сторінками газет та літератури. Метафори, воістину первісні та незграбні, повнили сторінки совєцької преси, без жодної потреби, — пам’ятаєте: “хозяйка голубого екрана” (диктор ТБ), “штурвальниє стєпних кораблєй” (комбайнери), “мастера кожаного мяча” (футболісти) і т. і. Та тут — далебі, якийсь сенс іще є; в дусі майів.
Але, пригадуються назви постійних рубрик більшовицької “Правди”, — якого безглуздя там тільки не було: “Турнірная орбіта”, “Інтєрнаціональний мєрідіан”, “Радіус рабочєй минуткі” тощо. Ідіотизм сполучення того, що не сполучується, тут просто б’є в очі. Ну, який же там “радіус”, самі подумайте, — може мати проміжок часу? Але, нещодавно, на московському ТБ хтось додумався до музичної передачі під назвою “Вокзал мечти”(!). Таке щось, то вже не метафора, навіть не табуїзм; то вже радше звичайний маразм.
* * *Зауважимо, що подібна табуїстичність первісної свідомості проникає, часом, навіть до високої політики. Тут вона сполучується з прагненням прикрити власні громильські дії (теж спадщину кам’яної доби) - чимось пристойним, замісти сліди. Обмежимося трьома прикладами.
Всьому світові відомі людожерські полювання на відьом, які заповнили всю совєцьку епоху, а особливо масштабними були в околиці 1937. Як же їх тепер офіційно назвати? — щоб “по–русскі — і нєвінность соблюсті, і капітал пріобрєсті”?
От, і придумали (скільки ж думали?) - “нєобоснованниє рєпрєссії”; іноді додають, щоб не помилилися — “врємєн культа лічності” (ще одна табуїстична назва). Але ж, панове, винести всім “совслужам” на 1 травня по “строгачу с занєсєнієм”, натомість чергової “благодарності”, — то теж буде “нєобоснованная рєпрєссія”, чи не так? — а — порівняйте! Але, подумаємо ще, а чи не масові репресії — можуть бути слушними, чимось “обоснованнимі”? — навряд. Отже, вся первісна дурість дологічного мислення — лежить тут на самій поверхні.
Другий приклад відноситься десь до шестидесятих. В Москві знайшли тоді дотепну та зграбну табуїстичну заміну проголошеному арабськими країнами знищенню Ізраїлю: “ліквідація послєдствій ізраільской агрессіі”. Слушно розумуючи, що дійсно, першим наслідком такої “агресії” — був сам Ізраїль. Довгеньке воно, але — що поробиш: за кам’яної доби нікуди не поспішали.
Нарешті, вже зовсім свіжий приклад. Відновлення сталінського геноциду чеченського народу, — було замасковане під “навєденіє констітуціонного порядка в Чєчнє”. Щось таке завжди було до вподоби сучасним первісним шаманам від політики, — ті, кому треба — все розуміють, а всі останні — спробуйте прискіпатися: “ми жє хорошіє, ми только констітуціонний порядок наводім!” Так людожерське кровопролиття, переодягнене у шати невинних слів — ніби перестає ним бути. Пригадайте спостереження великого Павлова!
Та, що б ви думали? — “цивілізований світ” таки проковтнув цю ідіотичну блешню…
* * *І повернемося ще раз до типово первісного, універсального поняття “врага”, обов’язкового супутника дологічного мислення. Придивимося до цього з боку табуїстичності. Пригадуєте, як знищивши чергового “врага народа”, — прикладали всіх зусиль, щоб знищити й будь–які сліди (бажано — всі) його перебування на землі? Нищили або ховали до “спєцхрана” навіть книжки, де випадково згадувано його ім’я.
В своїй статті “Эпитафия спецхрану?..” (Новий мир, № 5, 1990) експерт С. Джимінов, перелічуючи зміст совєцьких спецхранів, на друге місце (після книг та газет 1917–1921 рр.) ставить:
Книги 1918–1936 годов, изданные на советской территории и прошедшие цензуру, в которых упомянуты имена или приводятся цитаты из сочинений не реабилитированных до 1986–1988 годов деятелей партии и государства, в первую очередь — Л. Троцкого, Г. Зиновьева, Л. Каменева, Н. Бухарина, А. Рыкова и, разумеется, сочинения самих этих авторов. Таких книг было от семи до восьми тысяч названий.
Отже, — що це було? Звичайний інстинкт генетичних злочинців — ховати сліди? Безумовно, було й це, але — в “спецхранах” — сліди полишались. Так може, радше, табуїстичний страх первісного дикуна: “С глаз долой — із сердца вон”?..
* * *Де табуїстичність — там і магія, а вона — навкруги нас. Аналізуючи триб мислення цілого народу, неможливо проминути таку важливу сторону первісного мислення, як його магічність.
Семантика — наука складна та примхлива, але для нас буде важливим не повне наукове визначення магії, а радше одна істотна її риса: спромога керувати зовнішнім світом — не маючи жодного поняття про його побудову та закони. Як само? — теж, шляхом знання. Але не того, що набувається протягом життя, засновується на досвіді багатьох поколінь та засвоюється в тяжкій науці, ні. В жодному разі. Тут простіше: раптовим знанням універсального ключа, набутим так, відразу та без жодних зусиль. Це, звичайно, якісь слова (пригадайте ще раз, яке непропорційне значення в
