Дві культури - Олександр Боргардт

Щоб не бути голослівними, нагадаємо, що в російській історії першою державністю в Східній Європі, — і досі офіційно вважається Київська. Все, що було перед нею — замовчується або викривляється. Навіщо? — а тому, що так треба. Так — вигідно.

Але, ви можете виставляти росіянинові які завгодно заперечення, засновані та грунтовані хоч на фактах, а хоч і на крицевій логіці, це його — взагалі, мало хвилюватиме. Знаю з досвіду. Він — все переблимає. Він все одно буде вести свою лінію, знаючи, що факти — фактами, логіка — логікою, але не так вони й страшні, все одно: “тєрпєніє і труд — всє пєрєтрут”. Поясню, однак, більш стосовними до справи словами покійного міністра пропаганди покійної Третьої імперії (не нашої, німецької!), доктора Геббельса: “Бреши, бреши та побільше, щось та полишиться!”

І — що б ви думали? — залишається!

Бо вся історія Російської держави, це по суті, спроба нав’язати всій людськості те, що підходить (в кращому разі) для антилюдства. І — хто візьме на себе відвагу твердити, що ця спроба провалилася? — далебі…

В цій поведінці, в конфлікті з реальною дійсністю, — є й друга, теж досить важлива сторона. Коли мешканець російського культурного гетто зустрічається з чимось новим та незвичайним, він спочатку дивується, потім уникає; потім починає виробляти на це черговий штамп, шаблон. Коли життя вперше поставило його перед необхідністю думати, він довго пручався, поки не відкрив істину: “Індюк думал і сдох”. По цьому проблем вже не було, — відповідь на виклик життя було знайдено. І чогось більше такої, чисто умовно–рефлекторної відповіді — від нього більше не почути. Така собі, магічна формула…

Зробимо тут деякий відступ, котрий нам багато чого пояснить та прояснить. Розмова піде про винайдене В. Розановим протиставлення арійців та семітів. У перших — все: держави, науки, мистецтво, епос і все інше. У других (семітів) — як є: нічогісінько. Та до того ж — “нікогда”. Вище ми вже мали нагоду відмітити расистські та ксенофобні витоки російської культури. Так скористаємося цим, та знайдемо місце та значення В. Розанова у становленні уявлень сучасного расизму. Подібне місце виявиться не таким уже й вторинним.

Росія прагнула бути першою завжди й в усьому, та була не останньої думки про себе: “Москва — третий Рим, а четвертому Риму — не бывать!” Іще в настанові Михайла Леонтійовича Магніцкого, ректора Казанского університету, було сказане ясно та недвозначно, що: “Профессор истории российской преподаст ее во всей нужной подробности. Он покажет, что отечество наше в истинном просвещении упредило многие современные государства и докажет сие распоряжениями по части учебной и духовной Владимира Мономаха, показав в то же время положение других европейских государств в сем отношении”. Тут, як бачите, маємо ще відносно сенсовний підхід до справи: “упредило многие современные государства”, але ж — далеко не всі! Дозволяється показати й досягнення інших. Питання першості, пріоритету, “упрєждєнія”, — як хочете, набуває гостроту паранойї на наступному колі бігу круг рабовласницького стовпа — сталінському. Бо ж це є епоха, якраз еквівалентна шпіцрутенній епосі Ніколая І, лежить на отій славетній “спіралі развітія” — саме над нею.

Для прикладу процитуємо перше, що на очі впаде. Як всі знають, саме в галузі технічної цивілізації царська Росія відставала від Заходу на десятки років. Совєцька відставала теж на десятки, з тою різницею, що кожен рік у ХХ столітті, — це не менше десятка в ХІХ. Так от, що писала газета “Правда” від 1.12.1947 про книгу, цілком присвячену російському технічному пріоритету:

Книга В. Данилевского “Русская техника" вооружает для борьбы со все еще встречающимся раболепием и низкопоклонством перед иностранщиной и помогает воспитанию советского патриотизма.

В передмові до цієї книги пишется дослівно:

“Русская техника" дала широким кругам советских читателей богатейшие материалы, показывающие, как все отрасли техники и технических наук были обогащены творчеством сынов великого русского народа. Творчество русского народа, его первенство в выдающихся открытиях и изобретениях впервые предстали во всем величии.

Нагадаємо, так — на всякий випадок, що все це співпало в часі з антисемітською кампанією проти “космополітов” (тобто — євреїв). Можна заперечити, — справа давня, все минулося. Так, багацько минулося та ще минеться, але ніколи (ужиємо й ми цього прекрасного слова!) не минуться расизм та ксенофобія, ніколи не вгамується манія величі, ніколи не остигне до біла розжарене національне себелюбство.

Так от, подивимось, як воно справи з запропонованими нам В. Розановим основами расової теорії. Був він тут першим, чи останнім?

Початком расової теорії в Європі вважається книжка французького графа Шарля Гобіно, видана ще 1854 року. Виходить — не перші, й тут — відставання від Європи. Але, ніяк і не останні, тому що подальший діяч цього спрямування, англієць Хоустон Стюарт Чемберлен, оприлюднює свою книгу “Основа ХІХ ст.” — 1899 р. — тоді ж, коли В. Розанов свою “Религию и культуру”. Тільки через два роки після нього Вілібальд Геншель в Німеччині друкує свою книгу “Варуна. Підхід до світу з точки зору аріїв”, де він не вагаючись приписує аріям-германам усі досягнення світової культури, протиставляючи їм абсолютно ялові в усьому (як у В. Розанова) “нижчі раси” (семітів того ж таки В. Розанова).

Додамо до цього, що самі терміни — “вища раса”, “нижча раса”, — належать відомому російському філософу В. С. Соловйову. Перший термін (“вища”) він відносить до росіян, другий (“нижча”) — до монголів.

Таким чином, місце російської культури у формуванні сучасної расової теорії, ідейного підмуровку німецького націонал–соціалізму, хоч і не абсолютно перше, але досить почесне.

Але, перейдемо до третього, сучасного прикладу. Заглянемо у твори найвідомішого ходока в російських справах, імперського шовініста, котрий так добре злигався в цьому з Ст. Говорухіним (“Россия, которую мы потеряли”, це та — пам’ятаєте? З курнимі ізбамі, казачими нагайками, єврейськими погромами, 9 січня…). Цей закликав нас “жіть нє по лжі”, але сам паплюжив правду не одного разу, подарував нам, зокрема, таке откровення (А. Солжєніцин. Как нам