Дві культури - Олександр Боргардт

Землі. Вони зберігаються в таких умовах, що американські експерти, які перевіряли це за статтями угоди про роззброєння, — ствердили: іноді важче бувае вдертися до приватного помешкання в Сполучених Штатах. Не кажучи вже про те, типове та одвічно російське, — сталу можливість крадіжки саме з боку тих, що охороняють… * * *

Повертаючись до долі покійного Совєцького Союзу, ствердимо, що то була держава з інфраструктурою минулого віку (адже, середня швидкість потягів не перевищувала ті ж 50–60 км/год), а мисленням — мало не кам’яного. Яка тільки й могла існувати завдяки нафтодоларам та постійним займанням із Заходу: як техніки, так і грошей. Країна сильних та дурних. Пригадайте, скільки в кожному з його книжкових магазинів пропонувалося книжок на одну, збірну, так би мовити, тему: “Как стать сільним?” А, чи бачив хтось та колись, хоч би одну на тему — “як стати розумним?” Слід гадати — ніхто й ніколи. Бо воно, бачите, як “сіла єсть — ума нє надо”. Отже, то була країна, чи не єдина у світі, цілком створена дологічним засобом мислення, на всіх щаблях свого суспільного устрою. Країна, що намагалася нав’язати свого панування світові, не визнаючи ні логіки, ні навіть, — здорового глузду. Так, саме так, бо пригадується така собі марксистська філософська монографія (автор — А. Вечер–Щербович), перша ластівка в новому напрямі, де доводилося, що так званий “здравий смисл” — то є чисто буржуазне поняття. А, як “буржуазне” — то значить (самі розумієте!) — і погане, хибне.

Але, нікому ще не поталанило проіснувати попри здоровий глузд та логіку, отже, — ця країна (вище, досі, втілення “русской ідєі”) й вимушена була припинити свого існування. “Новоє мишленіє” прийшло за пізно. Сучасна Росія (або будь–хто інший), як наслідуватиме Союз у цьому — буде так само приреченою.

ЗБИТКИ ДОЛОГІЧНОГО МИСЛЕННЯ

Закони логіки, які неподільно правлять інтелектуальним світом, в основі своїй є незмінними та є загальні, не тільки для будь–яких епох та місць, але також і для всіх предметів — називаємо ми їх реальними або фантастичними, — вони діють навіть у снах…

Огюст Конт

Учені всього світу тепер, наприкінці ХХ ст., дуже чітко розрізнюють етапи становлення людського мислення, які йому довелося пройти на протязі історії. Тому що, як і все останнє у світі, мислення показує в ході історії — різні етапи свого розвитку. А це дає підстави твердити сьогодні, що первісна людина — мислить переважно інакше, ніж сучасна інтелігентна людина. Наче б то все це повинно стати банальною істиною, але…

Декому така теорія чомусь не до смаку, хоч і нічого власного вони їй покищо не протиставили. Дійсно, в підручнику для університетів (!) — читаємо:

Относительно мышления первобытных людей в буржуазной науке получила наибольшее распространение антинаучная концепция дологического мышления, якобы характерного для первобытных и современных отсталых обществ. Эта концепция была сформулирована французским философом, психологом Л. Леви–Брюлем (1857–1939) в книге "Мыслительные функции в низших обществах" (1910), в русском переводе книга называлась “Первобытное мышление" (1930).

[История древнего мира, Москва, 1979, т. 1, с. 33]

Ну, а далі нас повчають, ясна річ, як треба п р а в и л ь н о розуміти сутність справи, — не буржуазно:

Следовательно, степень развития мышления первобытных людей соответствовала степени развития их труда. Маркс и Энгельс подчеркивают, что мышление и речь неразрывно связаны между собой. Не только язык не существует вне мышления, но и мысли, “идеи не существуют оторвано от языка".

[теж там, с. 34]

Як бачимо — тут нема прямого заперечення існуванню дологічного мислення (автори добре знають, що воно — є), але є звичне марксистське крутійство: переміщення проблеми до іншої площини.

Відмітимо лише той неспірний факт, що в античному світі вищого рівня мислення досягли саме ті, хто ніколи в житті жодним “трудом” не займалися, — різні там Демокріти, Платони та Арістотелі, але — що цим Марксу та Енгельсу до істини. Бо вони ж і самі, як розібратись, — мислили дологічно. Як і ніколи не заплямували себе трудом. Тому перейдемо прямо до того, що нас тут безпосередньо цікавить.

Особливо відзначимо одну характерну рису російського мислення, яка кладе невигладний відбиток і на всю культуру. Рису, котра грунтовно порізнює його не тільки від мислення українського, але й — підкреслимо це — мислення будь–якого європейського народу, — алогічність. Яку самі росіяни, природно, зрідка помічають. Вона, звичайно, є мінімальною у людей українського походження, таких як В. Короленко, А. Чехов, Д. Мережковський або М. Бердяїв.

Це є настільки характерне, що наводить на думку про деяку наслідувану особливість, котру можна сформулювати як неможливість вмістити до голови хоча б дві думки разом (необхідна умова для простішого логічного висновку).

Не випадково, що колись ще I. C Тургєнєв — перший російський письменник, що наважився вилізти з рідного культурного гетто та добре поїздити Європою, — відразу помітив цю важливу обставину. Повернувшись він не міг не поділитися своїм спостереженням та сповістив “нє істового Віссаріона” про те, що у російської людини — “мозгі набєкрєнь”. Той, віддамо йому належне, попри всю його задупну та провінційну обмеженість, — був цим відкриттям до деякої міри захоплений. Воно, мабуть, розкрило йому очі на походження не одної дивної риси російського життя.

Не випадково, слід гадати, було незабаром уведене, підчас чергової реформи російської освіти, — обов’язкове викладання логіки по російських гимназіях. Намагання створити в мозку такі собі протези, які компенсували б цей природний дефект. В чому саме його корені? — важко сказати. Деякі міркування, однак, спонукують думати, що він є радше фенотипічним, ніж генетичним. Тобто, породжується внутрішніми особливостями російського культурного гетто. Принаймні, росіяни, відірвані від батьківщини, що виростали в європейських суспільствах, від нього радше вільні.

Обмежимося трьома прикладами, що підтверджують цю тургєнєвську думку про “мозок набакир”. Котру ми наважилися