Жидівська національна автономія в Україні 1917-1920 - Соломон Ізраїльович Гольдельман
Протягом перших місяців існування нового режиму в Україні, як довго цей режим почував себе досить міцним під охороною німецьких багнетів, які тримали т. зв. «демаркаційну лінію» на півночі й на сході від Совєтської Росії й разом з цим придушували жорстокими репресіями будь-який вираз спротиву внутрі, пристосувалась до цього стану також жидівська суспільність. Ще до того, як була скасована автономія і розігнана Національна Рада, ця остання подбала про можливість продовження праці в нових умовах і 4 липня обрала головне виборче бюро з 8 членів — по 4 з кожного табору, соціялістично-демократичного і сіоністично-клерикального. Це бюро, з свого боку, обрало секретаріят, знову на паритетній засаді — з одного сіоніста і одного бундівця. Праця обидвох цих установ була перенесена до приміщення Київської Жидівської Ради. У дальшому вся ця національно-політична праця провадилась у цій громаді і також до органів влади зверталися від її імени. Взагалі назовні вже не згадувалось ім’я «Національні Збори», а говорилося про скликання З’їзду жидівських громад на Україні.
Ще до ліквідації жидівського міністерства головне виборче бюро прийняло постанову про призначення виборів до Національних Зборів на 14, 15 і 16 липня; потім їх перенесли на 21, 22 і 23 того ж місяця. Якраз тоді вибухнув страйк залізничників. Треба знати, що залізничники, поруч зі селянством, були головною опорою українського національного руху в робітництві країни. З уваги на страйк, який перешкодив налагодити нормальний зв’язок з місцевими громадами, вирішено відкласти вибори на 11, 12 і 13 серпня. Вибори депутатів до Національних Зборів відбулися в 168 громадах з-поміж 195, в яких вибори їх членів були свого часу затверджені жидівським міністерством. 28 жовтня 1918 року в прикінцевому засіданні головного виборчого бюра були затверджені вибори до Національних Зборів у 161 громад, і не признано виборів у 7 громадах. В цілому були визнані справжніми 3 565 голосів членів громадських рад, які зі свого боку представляли 209 128 виборців, що за цих радників голосували під час виборів до місцевих громад. Самозрозуміло, ці двіста дев’ять тисяч голосів жидівських громад не представляли більшости жидівства України, але в умовах тодішнього режиму довелося миритися з цим відносно демократичним наслідком виборів. Слід пригадати, що вибори до місцевих громад відбувалися протягом цілої доби революції: спочатку ще за порядком, який встановив Російський Тимчасовий Уряд, потім за законом Центральної Ради від 2 грудня 1917 року. Ці вибори продовжували відбуватися за цим законом навіть в часи гетьманського режиму — й усі ці вибори були здійснені на підставі п’яти-членної демократичної системи.
Як передбачалося, поскільки був наперед відомий партійний склад місцевих радників, результат виборів до Національних Зборів привів до повної зміни в представництві партій жидівської суспільности України порівняно з представництвом у Центральній Раді і Національній Жидівській Раді з часів жидівського міністерства. Тоді одна п’ята сіоністів протистояла чотирьом п’ятим соціялістів разом з «Фолькспартай». Тепер ці дві останні групи увійшли до Національних Зборів у кількості двох п’ятих його складу, відступивши двом групам сіоністів — т. зв. загальним сіоністам і «Цеїре Ціон» (молоді сіоністи) разом з релігійно-політичною групою «Ахдут» решту трьох п’ятих складу Зборів: 50 депутатів соціялістично-демократичного бльоку протистояли 75 депутатам сіоністично-клерикального бльоку. Пригадуємо, що сіоністи впродовж усього часу існування національної автономії настоювали на тому, що склад органів цієї автономії не відповідає дійсному відношенню сил в українському жидівстві. Тому вони відмовлялися увійти до складу Національної Ради, доки їм там відводилася всього одна п’ята його складу. Нині прийшла черга соціялістів скаржитися на склад Національних Зборів, вказуючи на те, що радники місцевих громад, які складали виборців до тих Зборів, самі були обрані у різні часи революції, а тому їхнє голосування зараз не відповідало теперішнім політичним настроям жидівського населення.
Між тим Київська жидівська громада продовжувала, з уваги на політичний стан, вести справи скликання Національних Зборів. Після того як після закінчення виборів з’ясувався майбутній партійний склад Зборів, Рада громади обрала для дальшого ведення цих справ окремий Організаційний Комітет, який вже був складений за новим партійним ключем. До нього увійшли: 8 сіоністів, 5 бундівців, 4 від Ахдут, 3 від «Цеїре Ціон», 2 від Об’єднаних соціялістів, 2 від «Поале Ціон», 1 від «Фолькспартай», разом 25 членів. Новий комітет відразу ж, на першому засіданні 11 вересня, постановив скликати Національні Збори на 15 жовтня. Збори офіційно мали називатися З’їздом жидівських громад і в їх програмі не було жодних політичних пунктів — виключно питання життя громад.
Тим часом політичне життя в країні не стояло на місці. Німецька армія на західньому фронті була розгромлена й наближався момент її капітуляції. У самій Німеччині підіймалися хвилі революції. Цей стан речей не залишився невідомим також німецьким солдатам в Україні. Почали творитися «Солдатські ради» в усіх частинах окупаційної армії. Гетьманський режим, що спирався лише на силу німецьких армій, стояв перед ліквідацією. Населення почало підіймати голову. В українських політичних колах почався рух: відчувалося, що там до чогось готуються. Відповідно до того почали мінятися настрої також у жидівській суспільності. Коли, за кілька тижнів, згаданий вище Організаційний Комітет відновив свою підготовчу працю, він почав дивитися на себе як на природного нащадка колишньої Національної Ради з часів автономії. Знову повернулися до назви «Національні Збори» й до колишніх політичних пунктів їхньої програми. Врешті постановили на засіданні 21 жовтня скликати Тимчасові Національні Збори на 3 листопада. В останні дні жовтня навіть вже склався «Сеньйорен-Конвент» з тих депутатів Національних Зборів, які вже зібралися в Києві. Цей новий підготовчий орган почав виробляти порядок дня для Зборів, форми ведення засідань відповідно до парляментарного характеру установи тощо. Щодо програми, тим часом усі погодилися на тому, що принаймні два політичні пункти мусять увійти до неї, а саме питання відновлення жидівської автономії в Україні й позиція жидівства України до майбутнього світового мирового конґресу, який мав по закінченні війни встановити новий лад в Европі.
Тимчасові Жидівські Національні Збори.Перша сесія цих Зборів відкрилася 3 листопада 1918 року. Вона засідала аж до 11 того ж місяця. Друга сесія мала зійтися за три місяці. Вона вже не відбулася. Рівно на шостий день після першої сесії
