Жидівська національна автономія в Україні 1917-1920 - Соломон Ізраїльович Гольдельман
З того моменту не було більше співпраці між меншістю і більшістю. Опозиція відмовилась також дати своїх представників до делегації на мирову конференцію, що мала виїхати до Парижу. До цієї делегації були обрані 4 сіоністи: Усишкін, Ахад-Гаам, Крейнін і Ґрузенберґ та рабин Аронсон від «Ахдут». Коли на останньому засіданні Національних Зборів, 11 листопада, приступили до обрання Національного Секретаріяту, всі чотири опозиційні партії відмовилися від участи у виборах й тим самим також у Секретаріяті. Тому більшість рішила обрати до нього тільки сім членів замість 12, як це пропонувала законодавча комісія. Тим більшість залишила п’ять місць у виконавчому органі вільними на випадок, що згодом решта партій змінить своє рішення і увійде до Секретаріяту. Рік тому, коли українська революція була в розквіті й жидівська «революційна демократія» створила першу свою Національну Раду, сіоністи цю Раду бойкотували і поборювали. Роком пізніше жидівські соціялісти зайняли таку саму позицію щодо Національного Секретаріяту, в якому панували сіоністи і їх клерикальні спільники. Лише нові господарі жидівських суспільних справ не зауважили зміни загальної політичної атмосфери в країні, яка почалася з народним українським повстанням проти режиму гетьмана і окупантів, подія, що сталася якраз одночасно з боротьбою обох політичних таборів на жидівських Національних Зборах.
Малі Національні Збори.Тимчасові Національні Збори одностайно постановили на засіданні 10 листопада створити парляментарний орган зі значно меншим особистим складом (з 25 членів), який міг би пристосуватися також до напівлегальних умов того часу і продовжувати виконувати законодавчі функції Національних Зборів у часі між сесіями цих останніх. Зокрема Малі Національні Збори мали: 1) контролювати діяльність «Національного Секретаріяту», 2) розглядати і затверджувати бюджет, 3) доповнювати склад «Національного Секретаріяту» у випадку вибуття його членів. Його партійний склад відповідав тому, що в Національних Зборах: 8 від сіоністів, 5 від «Бунду», 4 від «Ахдут», 3 від «Цеїре-Ціон», по 2 від «Об’єднаних соціялістів» і «Поале-Ціон», 1 від «Фолькспартай». Отже, відношення сил обох таборів було, 15 проти 10.
Перше засідання цього нового представницького органу жидівства України відбулося лише 30 грудня 1918 року, вже в радикально зміненій політичній ситуації, докладний опис якої подається в наступному розділі цієї праці — «Друга Українська Народна Республіка». Тут обмежимося коротким описом головних подій, що створили цю нову ситуацію в країні і в жидівському суспільстві.
Переможне повстання проти гетьманського режиму вимело геть із країни як цей режим, так і окупаційне німецьке військо. Українська Народна Республіка була відновлена на чолі з Директорією. Одним з перших актів Директорії було відновлення закону про національно-персональну автономію для національних меншостей. А безпосереднім наслідком цих подій було, що вирішальним чинником у політичному житті знову стала соціялістична демократія. Ця остання зміна негайно відбилася також на внутрішній ситуації в жидівській суспільності.
Насамперед виявилася рішуча нехіть жидівських соціялістичних партій супроти вимог Національного Секретаріяту бути визнаним за єдиний правомочний представницький орган жидівської автономії в Україні. Національний Секретаріят зі свого боку вів уперту боротьбу проти вимоги жидівських соціялістів, що було також бажанням Директорії, ввести в уряд Республіки міністра для жидівських справ на тих самих підставах, на яких цей міністер діяв у добу Центральної Ради.
Коли нині відкрилося перше засідання Малих Національних Зборів, виявилося, що соціалісти не збираються співпрацювати з тими органами, які створили Тимчасові Національні Збори на їх першій сесії в листопаді. «Бунд» і «Об’єднані соціялісти» заявили про свій виступ як з «великих», так і з «малих» Зборів. Представник «Бунду» виголосив деклярацію, яка недвозначно віддзеркалювала змінену політичну ситуацію, як це добре було видно з наступних його слів: «Національні Збори не можуть сьогодні претендувати на представництво жидівської нації. Після революції в Німеччині, сталася революція в Україні. Тепер уже неможливо, щоб Національні Збори зробилися джерелом влади на жидівській вулиці». «Поале-Ціон» довели до відома про свій виступ з Малих Зборів, — хоч залишилися у «Великих», в листі, в якому вони писали: «Беручи до уваги новий політичний стан, який настав в Україні по перемозі революції… як також те, що Тимчасові Національні Збори більше не віддзеркалюють сучасного відношення сил серед жидівського народу на Україні… вони відкликають своїх представників з Малих Зборів».
З усієї опозиції залишився надалі в Малих Зборах тільки представник демократичної «Фолькспартай», В. Лацький, останній жидівський міністер з доби Центральної Ради. Своє ставлення до нового стану на «Зборах» він формулював так: «Створене становище рівнозначне внутрішній руїні в народі, й у цьому винні обидві сторони. Більшість провадила вперту політику, не уступала ні в чому, поводилася як переможець… Робітнича демократія зі свого боку стала на слизький шлях: Нині вони покидають Національні Збори, завтра вони вийдуть із місцевих громад, а потім з Установчих Зборів».[41]
З відходом соціялістів у Малих Зборах залишилося тільки 16 членів. Але засідання продовжувалися і були присвячені, головним чином, обговоренню і прийняттю різних законів з обсягу національної автономії. В цілому відбулося 9 засідань і останнє з них 21 березня 1919 року. Закінчився цей період — «Жидівські Національні Збори» — з остаточним переходом влади в Києві до більшовиків.
Національний Секретаріат.Як ми вже зазначали, на останньому засіданні Тимчасових Національних Зборів був обраний Національний Секретаріят у складі сімох членів, усі представники фракцій більшости, замість його повного складу 12 членів, тому, що фракції меншости відмовилися не лише дати до нього своїх представників, але навіть взагалі голосувати. Як ми вже знаємо, змінилася з часом загальна політична ситуація, а саме — вона різко перехилилася вліво, і жидівські соціялістичні партії не лише не примирилися з перевагою більш правих груп в органах національної автономії, але залишили їх зовсім і повернулися до того стану, який існував у добу Центральної Ради, тобто до відновлення міністерства для жидівських справ, як фактичного представницького і виконавчого органу автономії.
Інакше дивилася на цю
