Дві культури - Олександр Боргардт
Повчально глянути з цього боку на сьогоднішній стан російської культури, вона перебуває у повній розгубленості: зникла цензура. Раніше було ясно, як та що писати, тепер — все стало неясне…
Спокусливо напрошується співставлення зі самим російським комплексом, який позбавлений в основному, так би мовити, жорсткого морального кістяка, та має його ніби зовні, як мушлю. Коли ж десь там зникає цей зовнішний тиск — біда: “шірокі натури русскіє…”
3. Розповсюдження в суспільстві насильства та злочинності. В Україні ще напочатку століття й хати ніхто не замикав. Спробуйте зробити щось таке тепер, в зрусифікованій Україні.
4. Розповсюдженням пияцтва. Пияцтво, як і крадійство — невід’ ємні риси російської культури, народного трибу життя. Їх він і несе всьому світові, цей російський триб життя. Будь–кому, хто вкаже мені, що в Росії є такі глухі місця, де всього цього й близько немає, — я обгрунтовано відповім, що ми тут не розглядаємо виключень, але мовимо про домінуючі тенденції.
5. Поширенням корупції в суспільстві. Росія — країна здавна чиновна, а значить — і корумпована. Ніхто в світі так охоче не бере хабара, як російський чиновник.
6. Поширенням брехні, як різновиду інформації. Тут добрехалися до того, що навіть власну історію підробили. Мало не цілком.
7. Розповсюдженням матірної лайки.
Про це останнє варто сказати окремо.
Якщо виконати короткий порівняльний огляд цієї культури, за… скажімо — відомим декалогом Мойсея, десяти заповітам, то…
Втім, а чому ні? — пішли! Отже…
“Не сотвори собі кумира” — як з цим? З цим — недобре. Тому що — створювали та створюють. І кумира всіх кумирів — самих себе (Росія, російський нарід), і просто кумирів (Петр І, Єкатєріна ІІ, Ленін, Сталін…), і дрібних кумирчиків (всіх і не перелічити). Одне слово, не культура, а суцільна кумирня.
“Не укради”? — ну, з цим, мабуть, іще гірше: крали багато та крали довго. Чого тільки не крали! — Боже великий! Крали все та звідусіль. Свого — законного, вважай, що нічого немає; навіть землі. Крали людей, хутра, золото, ідеї, технології… чого тільки не крали…
І все це хіба на те, щоб набути плоску мудрість: “крадєноє впрок нє ідєт”?
“Не прелюбодій”? — ого, ще й як прелюбодіяли! Блудили не тільки з невістками (уславлене російське “снохачєство”, невідоме культурам інших, відсталих народів, з їх “полудікім битом”), але й з дочками та онучками. Жили, можна сказати, у звальному гріхові. Сліди, та незнищальні, — полишили у мові.
Візьмемо, наприклад, слово “целомудрие (целомудренная девица)”. Його структура викриває ту саму другу частину, що й в старій російській назві філософії, дослівному перекладі з грецької: “любомудрие”. Отже “мудрие” має семантику “науки” (мудрість). Тут сама вже конструкція слова показує, як в російському суспільстві треба ловчити та мудрити, науково вихитрюватись, щоб, як у них кажуть, “сєбя соблюсті”. А простіше кажучи — щоб “і капітал пріобрєсті, і нєвінность соблюсті”.
“Не убий?” — от цю заповідь порушували найбільше. Убили не тільки силу людей, але й цілі народи, мови та культури. Коли не вистачало чужих, убивали своїх. Як в останній чеченській війні, — щоб убити кілька тисяч чеченів — поклали трупом кілька десятків тисяч власного населення.
А, ось воно, нарешті, й те, на чому ми зупинилися.
“Почитай батька та матір свою”. Шкода, але не поважали ні одного, ні другу. А для матері, щоб її якнайбільше принизити — вигадали спеціальну матірну лайку. Не відому більше ніде, що підтверджується тим фактом, що матірна лайка в нечисленних інших, сусідських мовах, — являє собою прямі кальки з російського мату.
Лаятись “по батюшке”, втім, здається так і не придумали. Це, однак, не від небажання або відсутності фантазії. Радше тому, що як материнство завжди неспірне, то вже батьківство, тим більше — в Росії, — радше більш або менш імовірне.
Зауважимо, що матірна лайка — давня та міцна прикмета російського суспільства, російського трибу життя. Хорватський патер Юрай Крижанич, котрий навідав Московії 1659–1677 (як гість країни, він провів з них 15 років на засланні в Сибіру), полишив нам багацько цікавих спостережень. Він пише:
За пенязи посвящают свинопасов и мясников, за пенязи отпускают грехи без исповеди и покаяния.
Всякие святыни они обрашают в товар.
Як бачите, російський нарід іще тоді являв схильність до ринкової економіки…
Голштинський посол Адам Олеарій, який мав нагоду відвідати Москву приблизно в той час — пише, що й піп у церкві (чи то справжній, чи то зі свинопасів) не гребує пужнути богомольних прочан добрим матюком. Це
- дуже цінне спостереження, бо як матюк дістався навіть церкви, то в суспільстві він є нормою. А значить без нього ніде не обходились. Мемуарна література на жаль якось не донесла до нас, — чи бренів повсякденний мат по Государственних дєпартамєнтах Першої або Другої імперії, але що стосується до Третьої, то тут він був обов’язковим атрибутом службової мови партії. Так, отої самої — КПСС. Великим матєрщінніком був, кажуть, останній прем’ єр покійного СССР, та коли вчинилася гласность, та йому довелося виступати на телебаченні та давати інтерв’ю, цікаво було спостерігати, як він мнеться та підбирає слова, щоб не пустити, бува, в ефір звичного матюка.
Дослівно те саме можна спостерігати й з теперішніми політиками Росії. Але, що ж — досить. Опустимо останні заповіді, з ними аж ніяк не ліпше. Передбачаю знову заперечення, — так, що ж це виходить? — російська культура протирічить десяти заповітам; в тому числі, й християнства? А, на вашу думку, — хіба не протирічить? — ясно, що протирічить. Не стільки сама культура, скільки отой триб життя, з якого
