Дві культури - Олександр Боргардт

Из этих тетрадей прежде всего видим, как плохо обучен был Петр грамоте: он пишет невозможно, не соблюдает правил тогдашнего правописания, с трудом выводит буквы, не умеет разделять слов, пишет слова по выговору, между двумя согласными то и дело подозревает твердый знак…

Не буде зайвим пригадати тут слова нашого великого вченого, О. Потебні: “Нашому століттю належить відкриття, що мови тільки тому служать позначенням думки, що вони є засобами перетворення первинних, домовних елементів думки; тому що в цьому розумінні вони можуть бути названі засобами створення думки”.

Що ж — початок для великого реформатора — не надто вдалий. Далі історик робить деякий підсумок його освіти:

Он оторвался от понятий, лучше сказать, от привычек и преданий кремлевского дворца, которые составляли политическое миросозерцание старорусского царя, его государственную науку, а новых на их место не являлось, взять их было негде и выработать было не из чего.

Знову пригадаємо О. Потебню: “Мова є разом шлях усвідомлення естетичних та моральных ідеалів, і в цьому відношенні відмінність мови не менш важлива, ніж щодо пізнання”. А в етичній галузі натура царя являла собою, очевидно, повну пустелю — tabula rasa, висловлюючись культурно. Як дещо делікатно але цілком недвозначно пише історик:

Необходимая для каждого мыслящего человека область понятий об обществе и общественных обязанностях, гражданская этика, долг, очень долго оставались заброшенным углом в духовном хозяйстве Петра. Он перестал думать об обществе раньше, нежели успел сообразить, чем мог быть для него.

Але, може він міг, принаймні, підбирати собі помічників та супутників, обізнаних та здібних? — та ні, далебі. Далі читаємо про двох його найближчих помічників:

Рядом с бомбардиром "Алексашкой" Меншиковым, человеком темного происхождения, невежественным, едва умевшим подписать свое имя и фамилию, стал Франц Яковлевич Лефорт, авантюрист из Женевы, пустившийся за тридевять земель искать счастья и попавший в Москву, невежественный немного менее Меншикова…

До речі, хіба ви не знаєте? — теж цей автор повідомляє нас на с. 119, що “свєтлєйшій князь” Меншиков, перший крадій петровської Росії, — держав накрадене ним на рахунку в одному з лондонських банків. На це його освіти — вистачало. Чи не схоже це на сучасних російських казнокрадів? Тількі ці, здається, більш охоче тримають свої долари в Швайцарії.

Але, продовжимо наші розвідки щодо етики.

“Гражданская етіка” є відсутньою, найчастіше, з причини відсутності етики як такої, етики елементарної. Про цю ж останню обставину можна здогадатись з наступного опису. Відвідин Петром 1698 р. Англії “для ізучєнія процвєтавшєй там корабєльной архітектури”.

Ось, як її вивчали.

В Дептфорде Петру со свитой отвели помещение в частном доме близ верфи, оборудовав его по приказу короля, как подобало для такого высокого гостя. Когда после трехмесячного жительства царь и его свита уехали, домовладелец подал, куда следовало, счет повреждений, произведенных уехавшими гостями. Ужас охватывает, когда читаешь эту опись, едва ли преувеличенную. Пол и стены были заплеваны и запачканы следами веселья, мебель поломана, занавески оборваны, картины на стенах прорваны, так как служили мишенью для стрельбы, газоны в саду так затоптаны, словно там маршировал целый полк в железных сапогах. Всех повреждений было насчитано на 350 фунтов стерлингов, до 5 тысяч рублей на наши деньги по тогдашнему отношению рубля к фунту стерлингов. Видно, что пустивших на Запад за его наукой, московские ученики не подумали, как держаться в тамошней обстановке.

Поводити себе в подібний спосіб вдома, автор — схоже, вважає чимось звичайним. Втім, зауважимо, що 5 тис. карб. за обригані виметами килими, — не так вже й багато, якщо врахувати, що вся поїздка на “Запад за его наукой” — стала казні в “нє мєнєє 21/2 мілліонов рублей на наші дєньгі”. Не станемо далі наводити барвистих подробиць щодо Петра та його оточення. Перейдемо до його антагоніста, “зрадника” Мазепи.

Французький посол Жан Балюз пише в листі (кінець 1704) з Батурина до Парижа про гетьмана:

Загалом він дуже любить оздоблювати свою розмову латинськими цитатами й щодо перфектного й досконалого знання цієї мови може ривалізувати з найкращими отцями єзуїтами. Мова його взагалі добірна й чепурна, правда, як розмовляє, бо більше любить мовчати та слухати інших. При його дворі два лікарі німці, з якими Мазепа розмовляє їх мовою, а з італійськими майстрами, яких є кілька в гетьманській резиденції, говорив італійською мовою. Я розмовляв з господарем України польською та латинською мовою, бо він запевняв мене, що недобре володіє французькою, хоч у молодих літах відвідав Париж та південну Францію, був навіть на прийнятті в Луврі, коли святкували пірінейський мир (1659). Не знаю тільки, чи в цьому твердженні нема якоїсь особливої причини, бо сам бачив у нього газети французькі та голандські.

Цей лист зберігається в одному з паризьких архівів. Посилання наведене за книгою В. Січинського “Чужинці про Україну”, Львів, 1938. Так тодішній контраст Росія — Україна виглядав на самому верху. Що ж тут іще додати? Залишилось небагато.

Подивимось тепер, який він внизу, на рівні звичайного народу. Тут вже надамо слова тільки іноземцям. Процитуємо ще, з тої ж книги. Французький посол у Москві в 1689 р., ля Невіль пише в своїх, виданих згодом “Записках про Московію”, — наступне:

Москвитяне, власне кажучи, справжні варвари, недовірливі, брехливі, жорстокі, розпусні, обжерливі, користолюбні, жебраки й труси… Вони до тої степені грубі і неосвічені, що без помочі німців, яких у Москві велика сила, не могли б нічого доброго зробити.