У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик
- Я жодного разу не чув!-здивувався Нунке.
- При вас вона інша. Вважає, раз ви начальство...- Воронов урвав мову, бо на терасі на них уже чекали.
- Падре Антоніо, -- відрекомендувався Фредові невисокий худорлявий чоловік у сутані, з низько навислими над очима кострубатими, дуже чорними бровами. Він широко прочинив двері і гостинно запросив: - Заходьте! Ми на вас давно чекаємо!
- Як Ірене? - запитав Воронов.
- Як завжди, - зітхнув падре.- На жаль, доньї Агне-сі не вистачає витримки. Вона потурає всім її примхам, і це зле відбивається на лікуванні: схотіла - випила ліки, схотіла - ні. Сьогодні навіть від масажу відмовилась...
Падре Антоніо і Воронов розмовляли іспанською мовою, і Фред раптом зніяковів. А що, як патронеса не знає німецької? Як він з нею тоді порозуміється? За допомогою перекладача? Це нудно і завжди створює напружену, офіційну атмосферу... Мабуть, доведеться привітатися, перемовитися кількома словами, вивченими в Мадріді, а потім весь вечір просидіти мовчки, нудьгуючи.
його замішання ще збільшилося, коли вони переступили поріг вітальні і Фред почув, що його супутники звертаються до господині по-іспанськи... Посміхнувшись, вона підвелася з фотелю і, повагом зробивши кілька кроків назустріч гостям, зупинилась посеред кімнати.
Все в цій жінці якось пасувало одне до одного: струнка і гнучка постать, постава голови, здорова засмаглість молодого ще й гарного обличчя.
Поки Нунке і Воронов віталися з Агнесою, Фред встиг добре розгледіти її. Широке спокійне чоло, на якому дугами зводяться чітко окреслені брови. Рівний, тупий на кінчику ніс. Трохи завеликі, але гарного малюнка уста, яких, певно, ніколи не торкалася губна помада. На підборідді, теж тупому на кінці, м'яка западинка. Такі ж ледь помітні западинки і на щоках, нижче вилиць. Це надає обличчю і закінченості і виразності.
Особливо, коли жінка зводить очі, великі й чорні, з синюватими білками.
Прибрана Агнеса досить химерно. На ній золотисто-жовта блузка, що щільно облягає торс, і трохи темнішого кольору широчезна спідниця, прикрашена по низу пишними чорними оборками. Туалет доповнює кілька разків яскраво-червоних коралів. Але і це вбрання до лиця Агнесі. Воно добре відтіняє смуглявість обличчя, колір очей, кучеряве чорне волосся, недбало скручене на потилиці у . важкий вузол.
Почувши своє ім'я, Фред зрозумів, що його рекомендують патронесі, і, зробивши два кроки вперед, поштиво вклонився.
Агнеса з посміхом простягнула йому руку і щось привітно сказала. Що саме -- Фред не зрозумів. Навмання він промовив вивчене в розмовнику стандартне привітання, потім промимрив кілька слів німецькою мовою. Глянувши один одному в очі, обоє розсміялися. Фред озирнувся, шукаючи очима Нунке.
- Як бачите, мені з господинею дому доведеться розмовляти на мигах. Якщо ви нам не допоможете...
- Та ви ж знаєте італійську, а донья Агнеса теж! Вона деякий час жила з чоловіком в Італії.
Почувши слово "Італія", Агнеса радо закивала головою.
- Як це добре, гер Шульц! - вигукнула вона вже італійською мовою.- Може, я дещо забула, але загалом...
- Я теж, мабуть, чимало забув. Отже, ми з вами на рівних правах: ви виправлятимете мене, я - вас... Втім, у Мадріді я купив кілька словників і сподіваюсь, що незабаром...
- Боже, як давно я не була в Мадріді! - з сумом вихопилося в Агнеси.
- Ви так любите це місто?
- Там я не відчувала так гостро самотності, хоч, правду сказати, друзів у мене було мало. Але коли за стінами твого будинку вирує життя, мимоволі здається, ніби й ти до нього прилучилася... А вам, гер Шульц, Мадрід сподобався?
Фред почав розповідати про свої враження від іспанської столиці. Агнеса то схвально хитала головою, то жваво заперечувала проти якогось твердження, мішаючи іспанські і італійські слова. Схаменувшись, молода жінка весело сміялась, вибачалась, щоб за хвилину знову збитися з італійської мови на іспанську. Це, може, й утруднювало взаєморозуміння, але робило бесіду веселою і невимушеною.
Незабаром до розмови Фреда з господинею прилучився і Воронов. Він лаяв мадрідський клімат, а відтак і іспанців, які таке невдале місце обрали для своєї столиці, протиставляв Мадріду Рим, де прожив мало не рік ще замолоду, силкувався втягти в суперечку з Агнесою падре Антоніо і Нунке.
Проте і падре і начальник школи були заклопотані власними незгодами. Про що йшлося, Фред не розумів, бо сиділи вони в протилежному кутку кімнати і розмовляли півголосом. Та обличчя в обох були невдоволені, в тоні голосу відчувалася неприязнь.
- Шановна патронесо, - вказав очима на них Воронов, - ці двоє знов не помирилися. Недавно ще були друзями, а тепер... Що між ними сталося?
- Просто вони дуже різні. Падре над усе ставить потреби духу. Тому він вважає, що всіма справами в світі повинна вершити наша свята церква. Нунке ж заперечує це. Він каже, ніби тепер заповіді пишуть не апостоли і святі, а воїни... Сеньйор генерал, хіба ж це може бути? Адже їх написано раз і назавжди. Вони єдині й вічні, як сонце над землею!
- Сонце теж не вічне, люба патронесо! А написане людиною і поготів. Не варт сушити голову над всілякими теологічними тонкощами, і тому я пропоную...
- Тео... логічними? А що ж це означає, сеньйор генерал? - Обличчя молодої жінки, хвилину тому таке жваве, тепер стало серйозним, очі дивилися запитливо і трохи розгублено.
- Хай це пояснить вам ваш духівник, бо гер Пульп може подумати, що в цьому домі гостей частують лише розмовами. А я ж йому пообіцяв дорогою келих доброго вина.
